6.5. Уникнення подвійного оподаткування.

Проблему уникнення подвійного оподаткування на внутрішному ринку ЄС ще в шістдесятих роках минулого сторіччя почав вивчати Фіскальний і фінансовий комітет під керівництвом професора Н’юмарка.

З того часу й до дев’яностих років минулого сторіччя включно, питання щодо проблем сумісності двусторонніх міжнародних договорів та права Співтовариства не порушувалося. У березні 1992 року в доповіді Комітету незалежних експертів з питань оподаткування компаній (Комітету Рудінга) було відзначено, що на той час все ще існували певні прогалини в системі міжнародних договорів з питань оподаткування, що укладені між державами-членами, та що оподаткування капіталу та податок на спадкування не завжди входять до сфери дії таких договорів. Комітет також відзначив, що державами-членами укладена певна кількість двусторонніх міжнародних конвенцій з трєтіми країнами щодо податкових питань, норми яких зазвичай були підставою для дискримінації платників податку з ЄС[422].

Взаємовідношення між правом ЄС та міжнародним податковим правом, а саме правом міжнародних договорів з питань оподаткування в сфері правового регулювання прямого оподаткування, породжують значну кількість спірних питань, оскількі ці дві галузі переслідують різну мету та використовують різні правові підходи. В той час як метою права міжнародних договорів з питань оподаткування є передусім врегулювання міждержавних відносин, опосередковуючи перерозподіл повноважень з оподаткування між державами, що домовляються, податкове право ЄС слугує основним механізмом створення та належного функціонування внутрішнього ринку.

Суд ЄС неодноразово заявляв у своїй практиці, що не дивлячись на відсутність у первинному праві ЄС прямо встановлених заходів щодо гармонізації, а також приймаючи до уваги, що „пряме оподаткування не входить до питань компетенції Співтовариства, повноваження, що збережені державами-членами, мають здійснюватися у відповідності до права Співтовариства”[423]. Варто підкреслити, що деякими рішеннями Суду ЄС були відзначені випадки дискримінації в оподаткуванні громадян та юридичних осіб ЄС у зв’язку з тим, що положення міжнародних договорів з питань оподаткування чи національний порядок їх застосування державами-членами суперечили положенням Договору про Європейський Союз[424].

Як відмічалося вище, предметом правового регулювання більшості міжнародних угод з податкових питань є податки на доход та капітал, а оскільки в даний час майже відсутнє будь-яке правове регулювання в цій сфері на рівні ЄС, держави-члени в більшій чи меньшій мірі вільні у своєму виборі щодо встановлення податкових норм, які вони вважатимуть необхідними. З цього аспекту Суд ЄС декілька разів вказував на наступне: „Держави-члени компетентні щодо визначення критеріїв оподаткування доходів та майна для цілей усунення подвійного оподаткування, використовуючи, серед іншого, міжнародні договори, та уклали велику кількість двусторонніх конвенцій, заснованих, зокрема, на моделі конвенції з податків на доходи та капітал, що сформована ОЕСР”[425]. „За відсутності засобів з уніфікації чи гармонізації, що прийняті у Співтоваристві... держави-члени вільні в рамках укладених двосторонніх угод для цілей запобігання подвійному оподаткуванню у визначенні поєднуючих факторів для перерозподілу повноважень з оподаткування.”[426]

Стаття 223 Договору про заснування ЄС, відповідно до якої: „Держави-члени в ступені, що є необхідною, розпочнуть переговори одна з одною з метою забезпечення своїм громадянам ... усунення подвійного оподаткування всереді Співтовариства”, яка, передусім, адресована державам-членам, може бути використана у якості правової основи для прийняття необхідних заходів доти, доки вони не будуть прийняті на основі інших положень Договору про заснування ЄС, зокрема, відповідно до положень статті 94, згідно з якими: „Рада, діючи одноголосно, за пропозицією Комісії та після проведення консультацій з Європейським парламентом та Економічним та соціальним комітетом, видає директиви, направленні на наближення законодавства, окремих нормативно-правових актів чи адміністративних актів держав-членів, які чинять безпосередній вплив на створення та функціонування спільного ринку.”

Очевидним є те, що положення абзацу другого статті 293 Договору про заснування ЄС самі по собі не встановлюють механізму усунення подвійного оподаткування, оскільки, ця сфера повноважень повністю збережена за державами-членами[427].

Враховуючи вищезазначене, провідні європейські спеціалісти у галузі оподаткування вбачають за можливість вирішення проблем взаємовідносин положень податкового права ЄС та положень угод щодо уникнення подвійного оподаткування у вигляді:

- прийняття багатостороннього міжнародного договору з питань оподаткування чи,

- директиви з координації прав держав-членів в області оподаткування.[428]