5.3.2. Регулювання безпеки харчової продукції

Відносини, що пов’язані з безпекою харчових продуктів, у законодавстві ЄС врегульовані низкою нормативних актів[294]. Їх можна охарактеризувати як детальний опис вимог до процесу виготовлення продуктів[295], до безпеки складових продукту[296], до певних продуктів[297].

Основні принципи безпеки продукції та продовольчого права ЄС в цілому закріплено Регламентом 178/2002. Щодо продовольчих продуктів встановлено такі вимоги: тільки безпечне продовольство повинно бути розміщено на ринку; держави-члени ЄС повинні здійснювати аналіз ризиків продукції, що включає оцінку (наукове консультування та аналіз інформації), управління (регулювання та контроль), взаємодію (швидкий обмін інформацією); орган з безпеки продовольства (Європейська агенція з питань безпеки продуктів харчування) має здійснювати наукове консультування та підтримку, обмін інформацією. Усі вимоги до харчових продуктів поширюються на всі стадії виробництва, обробки, збуту харчових продуктів та повинні дотримуватися як по відношенню до товарів, вироблених у ЄС, так і до імпортованих з третіх країн.

Важливими серед норм щодо харчових продуктів є норми про інформацію, пов’язаною із здоров’ям (Регламент 1924/2006)[301]. Щодо останньої передбачено спеціальний Реєстр, причому інформація про харчі має містити тільки ті формулювання, що їх використано у законодавстві.

Жорсткі умови застосовуються до характеристик на кшталт „низький вміст жиру”, „продукт, багатий на протеїни” чи „зменшений вміст цукру”.

Відповідні вимоги висунуто щодо тверджень про позитивний вплив певних продуктів на попередження захворювань чи підтримку здорового способу життя, - такі твердження мають пройти відповідну наукову перевірку - спеціальну експертизу (процедуру отримання дозволу), яка оцінюватиме легітимність тверджень. Забороняється інформація про те, що невживання продукту буде шкідливим для здоров’я, що ефективність продукту рекомендовано лікарем або іншим професіоналом, та ін.

Аналогічні заходи було введено щодо вітамінізованих харчових продуктів[302]. Запроваджено перелік вітамінів та мінералів, що їх дозволено використовувати в харчовій промисловості, а також мінімальні та максимальні рівні наявності таких речовин у харчових продуктах.

Для належного забезпечення безпеки продукції передбачено також норми щодо матеріалів та предметів, які можуть вступати у взаємодію із продовольством[303], оскільки така взаємодія може прямо або опосередковано спричинити шкідливі трансформації у харчах. Базовий принцип у регулюванні цього питання – такі матеріали та предмети повинні бути вироблені у відповідності до „чесної виробничої практики” з урахуванням нормальних або передбачуваних умов користування, за яких їх взаємодія з продовольством не буде шкодити здоров’ю людини чи викликати небажані зміни у продовольчому продукті або погіршувати його характеристики.

Вимогою до маркування матеріалів та предметів, які можуть вступати у взаємодію із продовольством є, зокрема, те, що на упаковці повинна бути позначка „призначено для харчів”, а також позначені місце виробництва та реквізити виробника або продавця, спеціальні умови використання.

Пряма залежність встановлюється між домішками, інгредієнтами та власне харчовими продуктами. Оскільки перші додаються у технологічних цілях при виробництві, приготуванні та збереженні продовольчих продуктів, вони не розглядаються у якості харчів. Разом з тим, існуючі норми з цих питань[305] спільні у одному – можуть бути використані лише ті інгредієнти, домішки, які прямо дозволені законодавством. Більшість складових продуктів мають бути використані тільки у обмеженій кількості у певних продуктах. Для того, щоб домішки, складові стали „легітимними” для виробництва, повинні бути обґрунтовані технічна необхідність, відсутність шкоди здоров’ю людини, користь для споживача. Якщо кількісні ліміти для домішок не встановлені, орієнтиром повинні бути норми „чесної виробничної практики”, дотримання яких є необхідним для досягнення технологічного ефекту.

У харчовому законодавстві ЄС існує напрямок, присвячений окремим видам продуктів: швидкого замороження[306], фруктовим сокам[307], каві[308] та іншим. Окремо врегульовано порядок відстеження і маркування генетично модифікованих організмів (ГМО), харчових продуктів і кормів, виготовлених з ГМО, контролю продуктів, що містять ГМО (Регламент 1829/2003)[309]. Основні заходи у цьому напрямку - це вимоги до супроводжуючих продукт документів та до реклами. Там має бути інформація, що продукт містить ГМО чи складається з ГМО, а також цифровий або алфавітний код, який присвоюється кожному окремому виду ГМО з метою забезпечення відстеження таких продуктів. Продукція з ГМО не повинна вводити споживача в оману, нести будь-яку шкоду здоров’ю людини, тварини та природному середовищу, за своїм складом відрізнятися від традиційних продуктів. При розміщенні на ринку продуктів, виготовлених з ГМО, споживачеві має бути надана у письмовій формі така інформація: зазначення кожного інгредієнту продукту, що виготовлений з ГМО; зазначення кожного компоненту корму чи добавки, що виготовлений з ГМО; зазначення того, що продукт виготовлений з ГМО, якщо він не має переліку інгредієнтів.

В ЄС діє інформаційна система з базою даних про ГМО, без реєстрації у якій продукт не можна розміщувати на ринку (реєстрація здійснюється у спеціально уповноваженому органі)[310]. Діють також правила щодо розміщення у магазинах продовольства, виробленого з ГМО, на полицях, окремих від продовольства, виробленого традиційним шляхом[311].