<<
>>

4.10. Правове регулювання структурних перетворень у сільському господарстві Співтовариства

Положення ст. 33 Договору про Співтовариство щодо зростання продуктивності сільського господарства і щодо усунення розбіжностей у розвитку різних сільськогосподарських регіонів зумовили неможливість зведення спільної аграрної політики тільки до системи підтримання цін і доходів у сільському господарстві.

Така політика мала сприяти також змінам господарчої структури сільськогосподарського виробництва, тобто змінам форм і методів ведення сільського господарства. Це обумовило виникнення правового регулювання структуральної політики у сільському господарстві Співтовариства.

Структуральна політика у сільському господарстві Співтовариства є другим складовим елементом спільної аграрної політики Співтовариства і являє собою напрями діяльності інституцій Співтовариства щодо формування оптимальної господарської структури сільськогосподарського виробництва, тобто визначення переважних форм і методів ведення сільського господарства. Вона реалізується через систему заходів стимулювання впровадження тих чи інших форм і методів ведення сільського господарства, зокрема, стимулювання запровадження високих аграрних технологій і дотримання екологічних вимог при веденні сільського господарства. Це досягається через установлення відповідних критеріїв для отримання дотацій на розвиток сільського господарства, через фінансування спеціальних структуральних програм, а також встановленням правових, адміністративних обмежень тощо.

На відміну від ринкової політики у сільському господарстві, політика структурних перетворень Співтовариства ніколи не була повною мірою денаціоналізована. На рівні Співтовариства окреслено тільки загальні риси і завдання цієї політики, засади і методи її реалізації, залишаючи національним законодавствам широкий простір для більш детального регулювання. Проблематика власності на засоби сільськогосподарського виробництва, обігу земель сільськогосподарського призначення (як inter vivos, так і mortis causa), внутрішньої організації господарств залишається у компетенції законодавств держав-членів, піддаючись лише опосередкованому впливу права Співтовариства. Це дозволяє формувати через законодавство держав-членів найбільш відповідну національним традиціям модель сільськогосподарського розвитку. Зазначене обумовило великі розбіжності, що існують в аграрному законодавстві держав-членів ЄС. Можна сказати, що законодавство Співтовариства, регулюючи функціонування фондів структурної підтримки на засаді часткової участі Співтовариства і держав-членів, залишає значну частину відповідальності за структурну перебудову сільського господарства держав-членів ЄС.

<< | >>
Источник: Аракелян М.Р., Вишняков О.К. (ред.). Право Європейського Союзу. Особлива частина. 2009

Еще по теме 4.10. Правове регулювання структурних перетворень у сільському господарстві Співтовариства:

  1. 4.5. Правове регулювання ціноутворення у сільському господарстві Співтовариства
  2. 14.4.  Загальни й  огля д  структурни х  перетворен ь у  сільськом у  господарств і  Співтовариств а 14.4.1. Загальна характеристика структуральної політики
  3. 4.2. Правове регулювання фінансування спільної аграрної політики Співтовариства
  4. 11.4. Основн і принцип и тарифног о т а нетарифног о регулюванн я в Співтовариств і
  5. Поняття та основні елементи механізму правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання
  6. 15.5.  Регулюванн я   контрактни х зобов'язан ь у  прав і  Співтовариств а
  7. 14.3. Правові інструменти спільної аграрної політики Співтовариства 14.3.1. Загальний огляд правових інструментів спільної аграрної політики Співтовариства
  8. ГЛАВА 12. Правове регулювання як особлива форма соціального регулювання
  9. 12.3. Регулювання діяльності суб'єктів  підприємницької діяльності, що  посідають домінуюче становище на Спільному  ринку Співтовариства
  10. § 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу
  11. 1. Поняття механізму правового регулювання та його відмінність від правового впливу.
  12. § 2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
  13. Ефективність правового регулювання
  14. Поняття, особливості та предмет правового регулювання