4.11. Правові аспекти долучення нових держав-членів до спільної аграрної політики Співтовариства
Розширення ЄС 1 травня 2004 р. зумовило збільшення кількості фермерів з семи до одинадцяти мільйонів, площі земель сільськогосподарського призначення – на 30 %, обсягів сільськогосподарського виробництва – на 10-20 %.
З 2004 р. нові держави-члени ЄС (Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина, Естонія) перейшли від передвступних програм сільськогосподарського розвитку до післявступних заходів розвитку села. На період до 2006 р. для нових держав-членів було запроваджено перехідний режим розвитку сільського господарства, який ґрунтувався на новому “Тимчасовому інструменті сільського розвитку” (англ. Temporary Rural Development Instrument), що фінансувався секцією гарантування Європейського Фонду гарантування і спрямування сільського господарства. Цей інструмент передбачав підтримку, так званих, “додаткових заходів”: агроекологічних заходів, більш раннього виходу на пенсію селян, залісення, компенсаційних виплат депресивним сільськогосподарським регіонам, а також господарствам у зонах екологічних обмежень. Крім того, передбачалася підтримка реструктуризації фермерських господарств, об’єднань сільськогосподарських товаровиробників, забезпечення відповідності вимогам стандартів ЄС, надання технічної допомоги тощо.З набуттям повного членства у 2005 р. нові держави-члени ЄС одразу отримали доступ до підтримки цін на сільськогосподарську продукцію через механізм інтервенційних закупівель, експортних доплат тощо. Також на них поширюються положення спільної аграрної політики щодо більш раннього виходу селян на пенсію, фінансування екологічних програм на селі, технічної підтримки та допомоги для депресивних місцевостей.
Разом з тим, положення спільної аграрної політики Співтовариства щодо допомоги у вигляді прямих виплат селянам будуть упроваджуватися щодо нових членів не одразу. Розмір такої допомоги має бути поступово (протягом десяти років) доведений до рівня загального по ЄС (починаючи з 25 % від загальноєвропейського рівня у 2004 р.)[277]. У зв’язку з реформуванням у 2003 р. спільної аграрної політики Співтовариства, для нових держав-членів ЄС передбачено “схему єдиних територіальних виплат”, що є спрощеним варіантом схеми єдиних виплат. Вона передбачає виплату допомоги селянським господарствам залежно від площі оброблюваних земель сільськогосподарського призначення у розмірах, що визначені угодами про членство.
Набуття членства в ЄС Болгарії та Румунії з 1 січня 2007 р. збільшило кількість зайнятих у сільському господарстві ЄС приблизно на 39%, площі земель сільськогосподарського призначення – на 12 % і обсягів сільськогосподарського виробництва – на 4 %. Для цих країн Актами вступу до ЄС передбачені такі самі механізми приєднання до спільної аграрної політики Співтовариства, як і для десяти країн, що стали членами ЄС 2004 року.