Сутність та необхідність реформування заробітної плати

Основною сучасною проблемою є майже фактичне припинення функцій відтворення робочої сили і стимулювання праці, які виконувалися заробітною платою як економічною категорією. Базова проблема в існуючій системі соціально-економічних відносин - це проблема удосконалення оплати праці, оскільки вона, по-перше, зачіпає інтереси більшої частини населення країни, по-друге, впливає на всі параметри ринку.

Доцільно проаналізувати доходи та витрати населення України за 2011 рік, які характеризуються такими даними (рис. 6.1):

Рис. 6.1. Структура доходів населення України

У 2011 році порівняно з 2010 роком номінальні доходи населення зросли на 15,0 %. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання різних товарів і послуг, збільшився на 16,6 %, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору виріс на - 8,0 %. Наявний дохід у розрахунку на одну особу за 2011 рік становив 21 637,9 грн, що на 17,1 % більше, ніж у 2010 році. Витрати населення у 2011 році порівняно з 2010 роком збільшились на 21,8 % (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Структура витрат і заощаджень населення України

Проте невизначений стан реалізації трудового потенціалу в Україні створює складні проблеми на шляху розвитку. Знецінення та деколи навіть стрімка деградація трудових ресурсів виникли як результат подолання важкого трансформаційного періоду в економіці. Істотна перешкода результативному завершенню реформ ринкової системи - високий рівень бідності населення країни.

Саме тому перспективним кроком подальших позитивних перетво­рень національної економіки буде системне реформування заробітної плати.

Реформування заробітної плати - це поступове вдосконалення базових підходів до формування структури та сутності заробітної плати за умов використання більш дієвих та ефективних інструментів державного регулювання сфери оплати праці.

Усвідомлюючи необхідність термінових зрушень щодо підвищення рівня життя населення, за останній період Уряд змінював стару політику управління та змістив акценти в бік підвищення заробітної плати. Так, у першому півріччі 2012 року розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, організацій становив

2 917 грн та порівняно з відповідним періодом 2011 року збільшився на 16,9 %.

В усіх регіонах середній розмір оплати праці був вищим за мінімальну заробітну плату, разом з тим лише у п'яти з них заробітна плата перевищила середню по країні: у Києві - 4 452 грн, Донецькій -

3 384 грн, Дніпропетровській - 3 048 грн, Київській - 3 035 грн та

Луганській - 2 965 грн областях. Найнижчий рівень заробітної плати

зафіксовано в Тернопільській, Херсонській, Чернігівській, Чернівецькій, Волинській та Закарпатській областях, оскільки він взагалі не перевищував 77 % від середнього по економіці [38, с. 58-94].

На сьогодні Україна значно відстає від загальноприйнятих світових стандартів оплати праці. Невідповідність поточним та стратегічним завданням програми соціально-економічного розвитку відображає низьке забезпечення конкурентоспроможності економіки України, яке культивує практику низької вартості робочої сили.

Насамперед, цей факт робить неможливим повноцінне відтворення робочої сили та синхронний розвиток творчих та інноваційних здібностей працівників, нівелює мотивацію учасників ринку праці до підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня. Така ситуація обмежує вірогідність використання людського потенціалу як однієї з потужних конкурентних переваг, припиняє процес підвищення рівня адекватності національної робочої сили вимогам світового ринку.

З іншого боку занадто низький рівень заробітної плати обмежує підвищення попиту населення у сферах дорогої, інноваційної та наукомісткої продукції.

Як результат, в основу ринкових перетворень та реформування заробітної плати необхідно покласти перехід від характеристик вартості праці як ціни засобів для особистого споживання працівника до визначення фактичної ціни робочої сили як вартості всіх засобів, без яких неможливе повноцінне розширене відтворення працівника та членів його родини.

У сучасних умовах, які характеризуються втратою свого значення діючою системою оплати праці, відбувається формування системи соціального партнерства, недосконалий механізм відповідності попиту і пропозиції на ринку праці, набуває актуальності провідна роль держави в процесі реформування політики оплати праці і доходів населення.

Соціальне партнерство - це притаманна країнам з розвиненою системою ринкових відносин прогресивна система переорієнтації від класових протиріч до цивілізованих взаємовідносин між працівниками та їхніми роботодавцями.

Три функції соціального партнерства: захисна, організаційна і "миротворча" можуть бути виконані за умов участі держави в особі тих чи інших органів управління на державному, галузевому та регіональному рівнях шляхом використання ефективної моделі соціального партнерства.

Реформа заробітної плати повинна мати комплексний характер, розглядати ринковий і неринковий сектори економіки і досягати таких цілей:

поступове збільшення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку держави і підвищення інвестиційної активності;

реструктуризацію ВВП за рахунок укрупнення питомої ваги заробітної плати.

створення виважених співвідношень між заробітною платою, прибутком підприємця та прибутком від користування власністю;

застосування правильного співвідношення в пропорційності оплати праці працівників бюджетної та небюджетної сфер.

Основні заходи цієї реформи мають відповідати процесу відновлення заробітної плати як результативної, ефективної діючої категорії ринкової економіки, а також забезпечувати основні функції - відтворення, стимулювання, регулювання.

Для успішності досягнення сформульованих цілей повинні бути вирішені такі питання.

1. Стимулювання бізнесу до виходу з тіні та підвищення оплати праці.

2. Перехід від фіксації мінімальних соціальних гарантій до ство­рення соціального стандарту працівника задля досягнення високого рівня життя, який спроможна забезпечувати держава.

3. Розрахунок соціального стандарту за новою методологією, а саме:

врахування необхідності забезпечення непрацездатних членів сім'ї (у зарубіжних економіках застосовують коефіцієнт збільшення 1,15 - 1,30);

включення витрат на сплату прибуткового податку з доходу, купівлю чи оренду житла, витратні послуги охорони здоров'я, освіти, утримання дітей у дошкільних закладах до обсягу "споживчого кошика" для уточнення вартісної величини прожиткового мінімуму;

урахування сучасних стандартів споживання харчових продуктів, яке постійно необхідне для забезпечення повноцінного життя та відтворення робочої сили.

4. Удосконалення підходів до аналізу впливу підвищення заробітної плати на показники інфляції в умовах сучасного розвитку економіки нашої країни та позитивного досвіду зростання заробітної плати попередніх років.

5. Здійснення переходу від поняття тарифної сітки до поширених у світі галузевих систем оплати праці.

Запропоновані заходи сприятимуть зниженню рівня соціальної напруженості в суспільстві, оскільки спроможні посилити мотивацію всіх верств населення до процесу праці; знайти сприятливий дієвий механізм об'єднання влади, бізнес-структур та громадян на підґрунті опти­мального використання національного людського потенціалу, який слугує головною конкурентною перевагою в умовах глобалізації.

6.3.