Принципи організації оплати і стимулювання праці

Організація праці - це створення оптимальної взаємодії праців­ників, знарядь і предметів праці на базі розумної організації робочих місць за умов консолідації продуктивності й основних потреб людини.

Метою організації праці виступає підвищення прибутковості суб'єкта підприємництва або коефіцієнт корисної дії робочої системи, а саме виготовлення більшої кількості продукції відповідної якості за умов низьких витрат; процес гуманізації праці за рахунок зниження навантаження на працівників та безпеки їхньої діяльності.

До групи практичних завдань організації праці доцільно віднести: розробку процесів, методів і поліпшення умов праці; проектування робочих місць, раціоналізацію розміщення машин, інструментів, допоміжних засобів, з обов'язковим урахуванням характеру процесів праці [43, с. 518-520].

Організація праці - це структурне забезпечення праці, що передбачає безперервне формування змісту праці і постійний зв'язок людини з трудовим процесом з метою підвищення дохідності під­приємства й також привабливості робочих місць, крім того ступеня задоволення працею.

До принципів структуризації праці належать: спеціалізація, або розширення завдань, розширення змісту трудового процесу, зміна типу роботи, колективна робота.

Зміна робіт, або ротація є процесом збагачення змісту праці за рахунок здійснення різноманітних видів діяльності на різних робочих місцях. За походженням ротація поділяється на планову і непланову; з власної ініціативи та з адміністративної ініціативи. Ротацію можливо здійснювати як на окремих робочих місцях, так і в межах групи праців­ників.

Основні засади наукової організації праці:

створення та впровадження ефективних форм розподілу та кооперації праці, організація виробничих підрозділів, формування трудових колективів;

покращення процесу обслуговування робочих місць, вдосконален­ня методів праці на основних та допоміжних роботах;

виховання в колективі командного духу ставлення до праці, підтримка його творчої ініціативи, підтримка трудової дисципліни;

удосконалення розрахунку нормування оплати праці працівників;

планування та впровадження гнучких, тижневих, місячних і річних режимів праці та відпочинку;

участь у підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів;

забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних умов праці.

Здійснення організації праці на підприємствах та в окремих галузях виробництва відбувається у конкретних формах, на які впливають такі чинники: рівень НТП; система організації виробництва; психофізіологічні особливості індивідів; екологічного середовища.

В основу наукової організації праці можуть бути покладені такі принципи: науковість, оптимальність, комплексність, економічна ефективність.

Принцип науковості наголошує на тому, що дослідження та аналіз трудових процесів є важливими умовами для одержання об'єктивних даних про організацію праці. Наприклад, суттєва дослід­ницька робота передує складанню операційних науково-технічних карт з метою обрання оптимальних заходів та методів режимів праці, глибоко вивчається прогресивний досвід. Для глибокого вивчення окремих операцій, існує розподіл на прийоми, дії та рухи, які є більш дрібними елементами процесу праці. З метою виявлення більш раціональних прийомів роботи та забезпечення оптимальних умов праці застосо­вуються такі методи дослідження, як хронографія робочого дня та хронометраж.

Принцип комплексності свідчить про досягнення ефекту від наукової організації праці в момент одночасної роботи за всіма напрямами: розподіл та кооперація праці; вдосконалення організації трудових процесів, робочих місць, методів і прийомів праці; нормування, поліпшення умов праці; підготовка та підвищення кваліфікації кадрів.

Принцип оптимальності означає розумний вибір кращого та максимально вигідного варіанта організації процесу праці. Беручи початок з принципу науковості, який передбачає попереднє дослідження організації трудових процесів, принцип оптимальності акцентує увагу на обранні варіанта, який має відповідати вимогам економічності та гуманності.

Принцип економічної ефективності передбачає розробку будь- яких заходів наукової організації праці, підкріплену розрахунками економічної ефективності, порівняльною характеристикою показників до та після впровадження. При цьому враховується важливий соціальний ефект, а саме позитивні результати від впровадження заходів унаслідок поліпшення умов праці, взаємних відносин у колективі.

Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини [17, с. 302-306]. При цьому розрізняють два типи винаго­родження:

внутрішнє - його дає сама робота, її результативність, змістов­ність, значущість тощо;

зовнішнє - його працівник отримує від організації (зарплата, просування службою, пільги, привілеї).

До складу оплати праці входить основна та додаткова заробітна плата.

Основна заробітна плата робітника безпосередньо пов'язана з результатами його праці і коригується тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також низкою доплат у розмірах, які встановлює законодавство.

Додаткова оплата праці пов'язана з успішними результатами господарської діяльності суб'єкта підприємництва й формується у виг­ляді винагород, премій, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, не передбачених законодавством.

Найчастіше в Україні застосовується тарифна система оплати праці.

Тарифна система оплати праці представлена сукупністю норм і нормативів, які диференціюють оплату праці, аналізуючи відмінності у питаннях умов праці та робіт, що виконуються, а також інтенсивності та характеру оплату праці. Її наповнюють такі елементи: тарифно- кваліфікаційний довідник, тарифна сітка, тарифні розряди і відповідні до них коефіцієнти, тарифні ставки (зокрема 1-го розряду), доплати до тарифних ставок та преміальні надбавки за покращення умов праці.

Тарифною сіткою з оплати праці називають інструмент розпо­ділу оплати праці залежно від складності процесу для різних груп персо­налу. Вона включає розряди та тарифні коефіцієнти в абсолютному або відносному виразі, що їм відповідають. До єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників бюджетної сфери включено 25 розрядів, кожен з яких має свій тарифний коефіцієнт відносно тарифної ставки 1-го розряду.

Діапазон сітки - це співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів.

Тарифна ставка - це абсолютний розмір оплати праці за одиницю часу, який зазвичай виражається у грошовій формі. Оскільки заробіток працівника залежить насамперед від розміру тарифної ставки 1-го розряду, яка розраховується з установленого мінімального розміру оплати праці і тривалості робочого часу, така ставка визначає рівень оплати праці на підприємстві.

В Україні затверджено розмір мінімальної заробітної плати, тобто мінімум, встановлений державою, нижче якого не може здійснюватися оплата за фактично виконану найманим працівником повну норму праці (робочого часу). Відтворення економічно активного населення країни, яке підтримує незмінність виробництва і функціонування ринку праці, спонукає до забезпечення мінімального достатнього рівня життя з достатніми показниками мінімальної заробітної плати. Можливо саме з таких причин українські економісти та автори державних програм проводять паралель мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата у 2013 році в Україні встановлюється Законом "Про держбюджет на 2013 рік" за поданням Міністерства фінансів України і складає з 01 січня пе 30 листопада 2013 року 1 147 грн, з 01 по 31 грудня 2013 року 1 218 грн [30].

Перспективні прогресивні засади підвищення рівнів номінальної та реальної зарплати в Україні закономірно мають на меті встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальних соціальних гарантій з поступовим наближенням розміру заробітної плати до розміру прожиткового мінімуму.

6.4.