ТРАНСКОРДОННІ ПЕРЕКАЗИ

У вторинному законодавстві ЄС фінансові операції регулюються:

Рекомендацією Комісії від 14 лютого 1990 року щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій24 (далі — Рекомендація про фінансові операції);

Директивою 97/5/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 27 січня 1997 щодо транскордонних переказів25 (далі — Директива про перекази);

Регламентом №2560/2001 Європейського Парламенту та Ради від 19 грудня 2001 року щодо транскордонних платежів у євро26 (далі — Регламент про євро-платежі).

Потреба у такому регулюванні виникла через те, що перекази, які здійснюються у межах Співтовариства між фізичними та юридичними особами, що знаходяться у різних країнах-членах, були занадто дорогими порівняно з такими ж операціями, що здійснювались на національному рівні. Регулювання має підтримати європейську валюту на початковому етапі та завірити громадян в її надійності у використанні. Заходи, що закріплені в цих документах, мають усунути кордони та перешкоди на внутрішньому ринку і полегшити процес впровадження євро. Саме наявність такої суттєвої різниці у вартості переказів, на

23  17 травня 2002 року.

24  Сотті55іоп К.есоттегкіаііоп оГ 14 РеЬгиагу 1990 оп Іпе Ігапзрагепсу оГ ЬапИп§ сопсіШош ге1аІіп§ Іо сго85-Ьогс!ег Гтапсіаі Ігап5асІіоп8.

25  оігєсііує 97/5/ЕС оГІпе Еигореап Рагііатепі агк) оГ ІЬе Соипсії оГ 27 Іапиагу 1997 оп сгозя-Ьогсіег сгесііі ІгапзГегз.

26  Ке§и1аІіоп (ЕС) N0 2560/2001 оґ Іпе Еигореап Рагііатепї апд оґгЬе Соипсії оґ 19 ОесетЬег 2001 оп сгозз-ЬогсІег раутепіз іп еиго.

55

думку багатьох європейських експертів, перешкоджає вільній торгівлі між кра-їнами-членами, а це, в свою чергу, порушує нормальне функціонування внутрішнього ринку.

Рекомендація про фінансові операції

Рекомендація про фінансові операції визначає «транскордонну фінансову операцію»27 як переказ (Ігашґег), між установами платника та отримувача, які знаходяться в різних державах-членах.

Термін «переказ»28 же означає повну передачу від платника до отримувача коштів, деномінованих в ЕКЮ або в іншій валюті, що є законним засобом платежу в державах-членах.

В Рекомендації про фінансові операції закріплено такі основні принципи надання клієнту інформації щодо транскордонних фінансових операцій:

—   кожна установа повинна надавати своїм клієнтам інформацію у зрозумілій та доступній формі;

—   кожна установа повинна детально інформувати своїх клієнтів про комісійні збори, ціни та обмінні курси валют;

—   установа повинна повідомити платника про способи утримання комісійних зборів за послуги;

—   всі посередницькі установи повинні надавати свої послуги по переказу не пізніше двох робочих днів з моменту отримання коштів, а у випадку недотримання цих строків — повинні обґрунтувати свою відмову або затримку у наданні послуг. Платник має право на відшкодування збитків, завданих такою затримкою переказу;

—   установа отримувача повинна виконати свої обов'язки, що виникають з доручення на отримання переказу29, не пізніше одного робочого дня, який йде за днем прийняття коштів або до дати, вказаної в самому дорученні;

—   будь-яка установа, що бере участь у транскордонних фінансових переказах, при появі скарги на виконання переказу від платника або отримувача повинна негайно (протягом трьох місяців) вжити відповідних заходів.

Директива про перекази

Директива про перекази визначає «транскордонний переказ»30 як операцію, що проводиться за розпорядженням ініціатора через установу (або її структурний підрозділ) в одній державі-члені, з метою передачі у користування бенефі-ціару певної суми в установі або її структурному підрозділі в іншій країні. При чому ініціатором та бенефіціаром може одночасно виступати одна й та ж сама особа.

Директива про перекази застосовується до всіх транскордонних переказів у національних валютах держав-членів, сума яких перевищує еквівалент у 50 000

27  Сго5$-Ьогдег ппапсіаі ггапзасііопз.

28  Тгапзґег.

29  Тгапзґег опіег — доручення, надане кредитній установі в усній, письмовій формі або у електронному вигляді, для зарахування на рахунок або для збереження призначеної отримувачеві грошової суми або для забезпечення виконання цього доручення іншою установою.

10 Сгозз-Ьогсіег сгесііі ІгапзГегз.

56

ЕКЮ, ініційованих особами, які не є кредитними чи фінансовими установами або установами, пов'язаними з проведенням переказів, а виконуються саме через такі установи.

Директива про перекази закріплює такі ж самі вимоги до надання інформації, пов'язаної з переказами, як і Рекомендація про фінансові операції. Крім того, в директиві встановлюються мінімальні зобов'язання установ щодо транскордонних переказів. Серед таких слід зазначити:

—   зобов'язання щодо дотримання часових рамок;

—   зобов'язання здійснювати перекази відповідно до доручень клієнта;

—   зобов'язання установи повернути суму нездійсненого переказу.

Під зобов'язанням щодо дотримання часових рамок розуміється те, що установа платника повинна виконати переказ у межах часового проміжку, погодженого з платником; установа отримувача повинна надати прийняті кошти отримувачу в межах часу, погодженого з отримувачем. У випадку недодержання встановлених термінів установи повинні відшкодувати платнику або отримувачу збитки, спричинені таким несвоєчасним виконанням.

Під здійсненням переказів відповідно до доручень клієнта мається на увазі те, що оплата послуг з переказу може відбуватися двома способами:

—   проплатою певної суми платником додатково до суми переказу;

—   за рахунок отримувача шляхом утримання установою з загальної суми переказу відповідної суми як плати за свої послуги.

Слід зазначити, що дія Директиви про перекази може не поширюватись на установи, що беруть участь у виконанні транскордонних переказів, як в ній зазначено, виключно у випадку форс-мажорних обставин.

Регламент про європлатежі

Питання платежів, а точніше — встановлення єдиних зборів на їх проведення, визначені в Регламенті про європлатежі.

Цей документ передбачає три види «транскордонних платежів»31:

—   транскордонні перекази32 — операція, що проводиться за розпорядженням ініціатора через установи або їх філії в одній державі-члені, з метою передачі у користування отримувачу певної суми в установі або її філії в іншій країні, причому ініціатор та бенефіціар можуть бути однією й тією ж особою;

—   транскордонні операції по здійсненню електронних платежів33 — транскордонний переказ коштів, здійсненний за допомогою електронних платіжних засобів, або транскордонне зняття грошей з рахунку за допомогою електронних платіжних засобів;

—   транскордонні чеки34 — транскордонні чеки (як їх визначено в Женевській конвенції про встановлення однакового закону про чеки від 19 березня 1931 року), що використовуються установами Співтовариства у транскордонних операціях в межах Співтовариства.

Під дію Регламенту про європлатежі не підпадають перерахування коштів з рахунку на рахунок між самими установами, що займаються наданням послуг по платежах, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

31  Сго58-Ьогс1ег раутепіз.

32  Сго88-Ьогс1ег сгесііі Ігапзґегс.

13 Сго88-Ьогчіег еіесігопіс раутепі Ігатасііоп. 34 Сго85-Ьоп1ег

57

Перспективи Регламенту про європлатежі35

Регламент запроваджує зміни у три етапи:

—   з 1 липня 2002 року повинні бути однаковими збори з транскордонних електронних платежів на суму більше 12500 євро;

—   не пізніше 1 липня 2003 року повинні бути однаковими збори з транскордонних переказів на суму більше 12500 євро;

—   з 1 січня 2006 року зазначені вище суми збільшуються до 50000 євро. Регламент зобов'язує установи, які надають послуги по платежах, у повному

обсязі надавати інформацію своїм клієнтам у письмовій формі про збори з платежів як між державами-членами ЄС, так і про платежі в самій країні місцезнаходження. Окремо зазначаються збори з обміну валют з/на євро. В таких випадках ці установи повинні надавати попередню та уточнену інформацію про всі такі збори.

Кожна установа має право дізнаватися у свого клієнта його міжнародний банківський номер рахунка (ІВАТЧ) та ідентифікаційний банківський код (ВІС), які є заходами, що мають полегшити транскордонні платежі. На запит установ, які займаються наданням послуг по платежах, клієнти повинні надавати таку інформацію. У разі відмови установа має право стягти з клієнта додаткові збори.