РОЗДІЛ 2 ІНСТИТУТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА

Основні інститути, створені згідно Договору про ЄС (ст. 4), включають:

а)              Асамблею або Європейський парламент,

б)              Раду,

в)              Комісію,

г)              Суд.

Крім того, ст. 4 передбачено створення Економічного і Соціального комітетів і Суду аудиторів, а Угодою про злиття (ст. 4 Угоди) — створення Комітету постійних представників країн ЄС (КОРЕПЕР). Після підписання Єдиного європейського акта у жовтні 1988 р. був створений новий Суд першої інстанції1. Відповідно до Договору про Європейський союз (ДЄС) кількість інститутів, перелічених у ст. 4 (ЄС), недавно зросла за рахунок Суду аудиторів і Європейського інвестиційного банку (ст. 46 (ЄС)). Закладено також умови для створення Комітету регіонів, заснування Європейської системи Центральних банків (ЄСЦБ) і Європейського Центрального банку (нова ст.4а (ЄС)). Нарешті необхідно згадати Європейську Раду, регулярні зустрічі голів держав та урядів країн ЄС. Вперше необхідність таких актів визнано в Єдиному Європейському акті (ЄЄА), хоча вона існувала з 1974 р.

ПАРЛАМЕНТ

Створений згідно Римського договору 1957 p., Європейський парламент, названий у договорі Асамблеєю, не був демократичним органом, хоча договором, зрештою, передбачалося проведення прямих виборів. Він складався з представників країн ЄС, які повинні бути членами національних парламентів. Внаслідок запровадження прямих виборів, що відбулися 1979 p., зміцніли демократичні засади (хоч єдина процедура голосування не була узгоджена), зросли коорди-

Bull. EU 3 - 1996, 9.

Рішення 88/591, 1989 OJ С 215,1.

22

23

нація й рівень експертизи. Оскільки члени Європейського парламенту відповідають перед своїм електоратом і кожен здобув право балотуватися до нього, то більшість депутатів вже не підпадає під суворі вимоги "подвійного мандату" на місцевому та європейському рівнях.

Як невиборний орган, Парламент спочатку мав лише консультативні й контролюючі функції. Після прямих виборів зросла консультативна роль Парламенту в законодавчому процесі, а також вирішальна — у деяких питаннях бюджету. Маастрихтський договір значно зміцнив повноваження Євро-парламенту.

Згідно Договору Рада Міністрів зобов'язувалася проводити консультації з Парламентом щодо нових законів у конкретних (і важливих) сферах, наприклад, ст. 54,63,87 і 235 (ЄС). Рада повинна отримати і розглянути думку Парламенту щодо цих питань, хоч не зобов'язана дотримуватися її, що є основною процесуальною вимогою. У справах Roquette Freres1 і Maizena2 постанова Ради була анульована, оскільки Рада прийняла Регламент до отримання пропозицій від Парламенту. Було заявлено, що Парламент не має права зволікати з тактичних міркувань, а мусить надавати свої пропозиції впродовж розумного проміжку часу. У справі 138/79 Рада не сповістила Парламент, оскільки це було термінове питання.

Необхідність у консультаціях і співробітництві з Парламентом зросла внаслідок упровадження процедур узгодження 1977 р.3 і співробітництва щодо ЄЄА. Згідно останніх положень Парламент отримав додаткову можливість розглядати проекти законів. Якщо після повторного розгляду він продовжує не погоджуватися з пропозицією Ради, вона може ухвалити рішення, але лише впродовж трьох місяців і одноголосно. Коли Парламент вносить поправки, пропозицію можна вдруге повернути до Комісії на розгляд. Якщо Комісія відкидає поправки Парламенту, Рада може ухвалити їх лише одноголосно.  Отже  Парламент може загальмувати  роботу  Ради,

1              Справа 138/79, Roquette Freres SA v. Council [1980] ECR 3333.

2              Справа 139/79, Maizena GmbH v. Council [1980] ECR 3393.

Joint Declaration of the European Parliament, the Council and the Commission, OJ С 89, 22.4. 75, 1.

24

вимагаючи одностайності там, де раніше достатньою була кваліфікована більшість.

Крім права на консультації і участь у процедурах узгодження новою ст. 189в (ЄС) ДЄС надав право Парламенту разом з Радою брати участь у спільних рішеннях у деяких чітко окреслених сферах. Відповідно до цієї процедури Рада після отримання думки Парламенту спочатку повинна схвалити спільну позицію. Потім Парламент затверджує чи відхиляє спільну позицію або вносить до неї поправки (абсолютною більшістю голосів). Лише тоді Рада кваліфікованою більшістю може схвалити ці поправки. Якщо Комісія відхилить запропоновані поправки, Рада зобов'язана одноголосно прийняти їх. Це певною мірою нагадує процедуру зі співробітництва. Однак, якщо Рада не схвалює поправки, справа має розглядатися Узгоджувальним комітетом, який складається з однакової кількості членів Ради і Парламенту. Комісія зобов'язана брати участь у засіданнях комітету з метою узгодження позицій Ради і Парламенту. Якщо спільний текст схвалюється, Рада і Парламент можуть разом прийняти його, якщо — ні і спільна позиція не узгоджується, Парламент може відхилити документ абсолютною більшістю своїх членів. Для кожної стадії процедури передбачено жорсткий ліміт часу.

Отже Європейський парламент нині має повноваження накладати вето у питаннях, пов'язаних з новими процедурами. Процедура спільних рішень має застосовуватися у багатьох сферах, які раніше визначалися менш обтяжливими процедурами про співробітництво (наприклад, ст. 49,54(2), 56(2), 100А (ЄС) (внутрішній ринок)) та у деяких нових сферах (культура, охорона здоров'я, захист прав споживачів). В інших галузях консультації щодо процедур співробітництва (визначені у (новій) ст. 189с (ЄС)) будуть необхідними і надалі.

Були випадки, коли під сумнів бралася відповідність юридичної бази і процедур для прийняття конкретних рішень

25

(наприклад, Комісія проти Ради)1. Вимоги до процедури і характер голосування будуть різними відповідно до обраної бази, оскільки вибір юридичної бази визначатиме розподіл повноважень між і всередині цих інститутів. Кількість таких проблем збільшиться, коли набудуть сили нові процедури.

Як контролюючий орган Парламент здійснює прямий політичний контроль за діяльністю Комісії. На його запити комісари повинні відповідати в усній або письмовій формі. Комісія має публікувати загальний звіт, що обговорюється на відкритих засіданнях Парламенту. Парламентарі зустрічаються з членами Комісії під час засідань комітетів і, хоча закон цього не вимагає, проводять консультації на стадії підготовки законопроектів. Парламент також має право розпустити Комісію шляхом висловлення вотуму недовіри (ст. 144 (ЄС)). Така пропозиція (що вносилась, але поки ніколи не приймалась) має ухвалюватися двома третинами голосів членів Парламенту. До Маастрихту Парламент не мав змоги призначати нових комісарів, нині згідно ст. 158(2) (ЄС) висування кандидатури Голови і призначення комісарів відбувається шляхом консультацій з Парламентом, після чого він затверджує весь склад комісії.

Тричі на рік Парламент звітує про діяльність Ради, а на початку року Голова Ради має виступати зі зверненням до Парламенту, після чого розпочинається загальна дискусія. Голова, що обирається на посаду, також подає звіт про попередні шість місяців роботи, а керівник Конференції міністрів закордонних справ раз на рік інформує Парламент про стан європейського політичного співробітництва2. Звіт про парламентські дебати публікується в Офіційному бюлетені.

Хоча початковий Договір про ЄЕС не надавав Парламенту locus standi (правоздатності) для оскарження актів Ради і Комісії, у справі 138/79 було визначено, що він може звертатися у таких випадках до Європейського суду. Оскільки він отримав locus standi для подання позовів проти цих інститутів за бездіяльність (згідно ст.

1              Справа 242/87, Commission v. Council (Re Erasmus) [1989] ECR 1425.

2              Bull. EEC 10-1979, 129.

3              Справа 13/83, European Parliament v. Council [1987] ECR 1513.

26

для подання додаткового позову щодо повного скасування актів Ради і Комісії відповідно до ст. 173 (ЄС). Тепер Європейський суд прийняв рішення про позбавлення повноважень оскаржувати такі дії (справа 302/87)1, проте він має можливість подати позов згідно ст. 173 (ЄС) для захисту власних виняткових прав (справа 70/88)2. Таку позицію підтверджено додатком до ст. 173, внесеним до ДЄС.

Для посилення ролі Парламенту в рамках ДЄС йому були надані повноваження створювати тимчасовий слідчий комітет для розслідування можливих порушень або призначати спостерігача, який би отримував і розслідував скарги щодо порушень у діяльності інститутів або органів ЄС (за винятком Європейського суду і Суду першої інстанції, які діють у межах своєї судової компетенції (ст. 138е (ЄС)). До того ж будь-яка юридична або фізична особа, яка проживає чи має зареєстрований офіс у будь-якій країні ЄС, має право направляти петиції до Європейського парламенту у справі, що належить до компетенції Співтовариства і безпосередньо стосується її (нова ст. 138d (ЄС)). Щойно також надано право на законодавчу ініціативу. Згідно ст. 128в (ЄС) Парламент може, якщо це підтримає більшість його членів, запропонувати Комісії подати відповідні пропозиції з питань, що передбачають прийняття акта Співтовариства з метою впровадження Договору.

На даний час Парламент налічує 626 членів: Німеччина — 99 представників; Франція, Італія і Велика Британія — по 87; Іспанія — 64; Нідерланди — 31; Бельгія, Греція і Португалія — 25. Швеція — 22, Австрія — 21, Фінляндія і Данія — 16, Ірландія — 15 і Люксембург — 6 представників. Приблизно один тиждень щомісяця вони збираються на пленарні засідання у Страсбурзі, хоча більшість засідань парламентських комітетів відбувається у Брюсселі. Депутати, які обираються на п'ять років, представляють понад 70 політичних партій, об'єднаних у десять багатонаціональних політичних груп (найбільшою з яких є соціалістична). Вони зобов'язані

Справа 302/87, European Parliament v. Council (Comitology) [1988] ECR 5615.

9

Справа 70/88, European Parliament v. Council (Chernobyl) [1991] ECR 1-4529.

27

голосувати відповідно до власної позиції, а не виконувати будь-чиї вказівки1.

За допомогою нових повноважень, отриманих Європар-ламентом у Маастрихті, частково відновлюється інституцій-ний баланс у Співтоваристві, де переважали національні інтереси, представлені Радою Міністрів, і ліквідується неодноразово критикований "дефіцит демократії" у процесі прийняття рішень.