ПРОЦЕДУРИ УКЛАДАННЯ УГОД

Установчі Угоди закріплюють процедури реалізації повноважень Співтовариства з укладання угод. Вони включають взаємодію інститутів Співтовариства та угоди представників країн-членів у Раді.

Торговельні угоди

Найбільшу частку угод складають торговельні угоди, укладені у контексті Єдиної торговельної політики, і, як вже зазначалось раніше, існує велика кількість таких угод, що відповідають політиці Співтовариства та інтересам інших сторін угод. Відповідно до ст.113(2)(3) (ЄС) зі змінами, внесеними Договором про ЄС, коли треба починати переговори з укладання угод з третіми країнами та міжнародними організаціями, Комісія надає Раді рекомендації, а остання у свою чергу доручає Комісії розпочати переговори.

Такі переговори ведуться Комісією, яка консультується зі спеціальним комітетом, призначеним Радою з цією метою, в рамках директив, наданих останньою. Мандат та директиви вимагають прийняття рішень Радою кваліфікованою біль-

351

шістю. Починаючи з кінця перехідного періоду, угоди, досягнуті в результаті таких переговорів, укладаються Радою, яка приймає рішення кваліфікованою більшістю відповідно до ст.113(4) (ЄС).

Парламент формально не бере участі у процесі укладання торговельних угод, однак, звісно, він може розглядати пов'язані з цим питання і висловлювати свою думку. Він також може заслуховувати Комісію та Раду в рамках політичного нагляду за роботою Співтовариства.

Треба зауважити, що коли виникла проблема довготривалого процесу ратифікації кожною з країн ЄС європейських угод, Комісія була спроможна використовувати свої переговорні повноваження і вступати у тимчасові угоди з кожною асоційованою країною у сфері торговельної політики. Після ратифікації відповідної європейської угоди (ЄУ) останньою країною — членом ЄС такі тимчасові угоди встановлюють положення, що регулюють торговельні питання цієї європейської угоди (ЄУ).