УГОДИ В ЦІЛОМУ: РОЛЬ РАДИ, КОМІСІЇ ТА ПАРЛАМЕНТУ
Ст.228 (ЄС) містить загальну формулу щодо процедури для укладання угод між Співтовариством і однією або кількома країнами чи міжнародними організаціями, коли такі угоди передбачені установчою Угодою.
Комісія дає рекомендації Раді, а остання дає дозвіл Комісії розпочати необхідні переговори. Комісія веде такі переговори, консультуючись із спеціальним комітетом, який Рада призначає для надання їй допомоги у реалізації цього завдання, і в рамках директив, які Рада може прийняти.Використовуючи відповідні повноваження, Рада виносить рішення кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії, як цього вимагає установча Угода. Однак Рада діє одноголосно, коли Угода охоплює сферу, що вимагає одноголосних рішень для затвердження внутрішніх норм або угод про асоціацію відповідно до ст.238 (ЄС)2.
За винятком торговельних угод Рада укладає угоди після консультації з Європарламентом. Це стосується і випадків, коли угода охоплює сферу, для якої необхідно дотримуватись процедур3, встановлених ст.189(в) і 189(c) (ЄС) для затвердження внутрішніх норм. Європейський парламент висловлює
Тобто Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу та Венесуела, OJ 1964 L 153/1. Треба звернути увагу і на відносини з МЕРКОСУР.
Ст.228 (ЄС) наголошує: "Співтовариство може укладати з однією або кількома державами чи міжнародними організаціями угоди, які створюють асоціацію, що передбачає взаємні права та обов'язки, спільні дії або особливі процедури".
¦І
Так звані процедури спільних рішень та співпраці.
348
349
свою думку протягом часу, встановленого Радою. Рада може приймати рішення і за відсутності вчасно висловленої думки.
Відповідно до винятків, угоди про асоціацію, інші угоди, які встановлюють спеціальні інституційні рамки шляхом організації процедур співробітництва, угоди, які мають велике значення для бюджету Співтовариства, та угоди, що викликають зміни фактів, прийнятих відповідно до процедури, встановленої у ст.189(в) (ЄС), укладаються після згоди Євро-парламенту.
Відповідна роль Ради та Комісії на засадах, встановлених ст.228(1) (ЄС), була визначена Судом ЄС у справі ERTA1.
У січні 1962 р. під егідою Економічної комісії ООН для Європи кількома європейськими країнами, включаючи п'ять перших членів Співтовариства, була підписана Європейська угода щодо дорожнього транспорту (ЄУДТ). Ця угода усе ще не набула чинності через недостатню кількість ратифікацій. У 1967 р. були відновлені переговори з метою ревізії ЄУДТ. У 1969 р. Рада міністрів прийняла регламент з гармонізації деяких соціальних положень у сфері дорожнього транспорту.
У березні 1970 р. на засіданні Ради було обговорено позицію країн — членів Співтовариства на заключному етапі переговорів щодо ЄУДТ, який мав відбутися у квітні 1970 р. Такі переговори тоді почалися і завершилися країнами-чле-нами у світлі проведеного обговорення, і Економічна комісія заявила, що ЄУДТ буде відкрита для підписання починаючи з липня 1970 р. У травні 1970 р. Комісія ЄС вдалася до процедури відміни рішення Ради від березня 1970 р. на підставі того, що Рада діяла з порушенням ст.228 (ЄС). Цей факт загострив питання щодо відповідної ролі Ради та Комісії у веденні зовнішніх відносин ЄС.
Суд наголосив, що відповідно до ст.228 (ЄС) право на укладання угод з країнами-нечленами належить Раді, тоді як Комісія виступає як орган, який веде переговори. Однак ці інститути можуть виконувати таку роль, тільки керуючись або чіткими положеннями установчої Угоди, або рішеннями, які приймаються на базі Угоди. Більша частина переговорів з ЄУДТ була проведена ще до того, як Співтовариство розробило транспортну політику, і таким чином воно не має
1 Справа 22/70, [1971] ECR 26.
350
повноважень на ведення переговорів та ратифікацію ЄУДТ. Під час обговорення Радою цього питання переговори з ЄУДТ досягай такої відмітки, коли могла б виникнути загроза для досягнення цілей угоди в цілому, якщо б переговори розпочалися знову. Таким чином суд постановив, що процедури, закріплені у ст.228 (ЄС), напевно не повинні застосовуватись. Він дійшов висновку, що єдиним зобов'язанням країн-членів було забезпечення охорони від усього того, що поставило б під загрозу інтереси Співтовариства, і тому Рада, координуючи підходи країн-членів до ЄУДТ у світлі інтересів Співтовариства, діяла відповідним чином. Так само, навіть коли положення установчих Угод не є прямодіючими у сфері зовнішніх відносин з країнами-членами, останні, незважаючи на це, продовжують бути зобов'язаними відповідно до ст.5 (ЄС) утримуватися від усіляких заходів, які могли б поставити під загрозу досягнення цілей цієї Угоди.