ОБҐРУНТУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ЄС У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Питання про належність регулювання фінансових послуг до права ЄС базується на головній меті Європейського Союзу — створенні Єдиного Ринку в межах ЄС (перша опора ЄС). Тому повноваження інституцій ЄС в даній сфері з'являються з моменту створення Європейського Економічного Співтовариства.

На даний момент ці повноваження закріплені в Договорі про заснування Європейського Співтовариства, що підписаний в Римі 25 березня 1957 року (в редакції договору, підписаного в Амстердамі 2 жовтня 1997 року) (далі — Договір про ЄС). В той же час ці повноваження, які є комплексними, не консолідовані в межах тексту договору, хоч і знаходяться в межах чотирьох свобод, які є основою Спільного/Внутрішнього Ринку ЄС. Таким чином, різні аспекти регулювання інститутами ЄС фінансових послуг відносять до повноважень у сфері свободи руху капіталу та платежів (статті 56—60 Договору про ЄС), свободи надання послуг (статті 49—55 Договору про ЄС) та свободи заснування (статті 45—48 Договору про ЄС). Крім того, на питання регулювання фінансових послуг певною мірою впливає також валютна політика ЄС та діяльність Європейського Центрального Банку (мета валютної політики та організаційні засади ЄЦБ визначаються положеннями розділу VII частини третьої Договору про ЄС).

Біла книга

Європейська Комісія, яка є єдиним органом законодавчої ініціативи в ЄС, підходить до регулювання фінансових послуг системно і застосовує єдиний термін «свобода надання фінансових послуг». Цей термін з'явився в \\Тті1е Рарег оп сотр1е1іп§ ІЬе іпіегпаї тагкеї (Біла книга про створення повноцінного внутрішнього ринку), оприлюдненій 14 червня 1985 року. Цей документ є програмним в історії становлення Єдиного Ринку ЄС. І на даний момент уся законотворча діяльність Європейської Комісії щодо внутрішнього ринку відбувається в руслі ідей, закладених у цьому документі.

Отже, Біла Книга окреслювала такі основні напрямки діяльності у сфері надання фінансових послуг: банківська діяльність, страхування та інвестиційна діяльність.

Таким чином, можна впевнено сказати, що в сфері регулювання фінансових послуг право ЄС є широко розвинутим.

29

СВОБОДА НАДАННЯ ПОСЛУГ ТА ПРАВО НА ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СВОБОДА НАДАННЯ ПОСЛУГ1

Принцип свободи надання послуг закріплено і розвинуто у статтях 49—55 Договору про ЄС. Таким чином, відповідним суб'єктам ринку надано права, які мають бути визнані та захищатися національними органами влади шляхом утримання від застосування конфліктуючих з ними положень національного права, як законодавчих, так і адміністративних, включаючи спеціальні, індивідуальні адміністративні акти2.

Ці положення Договору про ЄС застосовуються в усіх випадках, коли особа, яка надає послуги, пропонує їх у державі-члену, іншій, ніж держава її заснування (постійного здійснення підприємницької діяльності), незалежно від того, де знаходяться отримувачі таких послуг. Положення відповідної глави цього Договору, яка стосується послуг, не застосовуються лише у випадках, коли всі елементи відповідних відносин знаходяться у межах однієї держави-члена3.

«Тимчасовість» як основний критерій

В основі концепції надання послуг лежить тимчасовий характер їх надання. Договір про ЄС у третьому абзаці статті 50 зазначає, що особа, яка надає певні види послуг, має право на тимчасове здійснення підприємницької діяльності в державі, де надаються такі послуги. Європейський Суд Справедливості у рішенні від ЗО листопада 1995 року4 постановив, що тимчасовий характер надання послуг визначається через оцінку тривалості, регулярності, періодичності та постійності такого їх надання.

Зауваження Комісії щодо «тимчасовості»

На підставі цих судових прецедентів Комісія вважає, що якщо банківська діяльність в межах території Співтовариства здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, який використовує свободу надання послуг на тривалій, регулярній, систематичній або постійній основі, то постає питання, чи дійсно • буде мати місце тимчасовий характер у світлі положень Договору про ЄС.

Інструменти захисту від «недобросовісності»

Суд визнав, що приймаюча держава-член може вживати заходів для запобігання недобросовісному користуванню свободою надання послуг на території

1 Ргеесіот Іо ргоуійе зегуісез.

- Саве С-224/97 Сіоіа [1999] ЕСК 1-2517.

' Іоіпесі Са8Є5 С-225/95, С-226/95 та С-227/95 Караза1lt;а1із [1998] ЕСК. 1-4239.

4 Сазе 55/94 СеЬЬапі [1995] ЕСК 1-4165.

ЗО

держави-члена, з метою обійти вимоги національного законодавства щодо професійної поведінки, які б до неї застосовувались у випадку застосування правил про здійснення підприємницької діяльності на території цієї держави-члена5.

Це твердження може бути виведене також і з положень Глави про свободу надання послуг: «Особа, що надає певні послуги, може тимчасово здійснювати свою діяльність у державі, де такі послуги надаються, на тих же умовах, які висуваються до громадян цієї держави, якщо це не порушує положень Глави, якими регулюється право на здійснення підприємницької діяльності»6.

Ознака «присутності» та «допоміжна інфраструктура»

Європейський Суд Справедливості також визначив, що у сферу регулювання положень про свободу надання послуг потрапляє також діяльність, при тривалому здійсненні якої не відбувається переміщення особи, що надає послуги до держави-члена, споживачам якої вони призначені7.

Це, однак, не виключає права особи, що надає послуги, на створення та розвиток так званої «допоміжної інфраструктури»8 для потреб надання зазначених послуг9. (На відміну від структурного підрозділу, що визначає постійну «присутність» особи на території іншої держави, і регулюється в межах положень Договору про ЄС щодо права на здійснення підприємницької діяльності.)

При цьому сама наявність інфраструктури ще не свідчить про те, що ситуація автоматично буде регулюватися вимогами щодо права на здійснення підприємницької діяльності.