57. Підстави та умови провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Осудність є однією із загальних ознак суб'єкта злочину і, водночас, юридичною передумовою вини та кримінальної відповідальності.

Осудною може бути визнана лише особа, наділена свідомістю та волею, що унеможливлюють для неї усвідомлення своєї поведінки та керування нею.

Неосудність — це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи через відсутність її вини.

Примусові заходи медичного характеру також можуть застосовуватись до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Частина 3 ст. 19 КК

Суд, якщо визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя постанову про застосування до такої особи примусового заходу медичного характеру (ч. 1 ст. 421 КПК).

При провадженні досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння психічно хворих слідчий зобов'язаний з'ясувати такі обставини:

час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння;

вчинення суспільно небезпечного діяння даною особою;

наявність у особи, що здійснила суспільно небезпечне діяння, душевних захворювань у минулому, характер душевного захворювання в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння і до часу розслідування події;

поведінка особи, що здійснила суспільно небезпечне діяння, як до його вчинення, так і після;

характер і розмір збитку, заподіяного суспільно небезпечним діянням.

Для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого обов'язково повинна призначатися судово-психіатрична експертиза.

Склавши постанову про призначення експертизи, слідчий повинен вирішити питання про ознайомлення з цією постановою обвинуваченого і його захисника.

У справах осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, участь захисника є обов'язковою (ст. 45 КПК).

Захисник допускається до участі в справі з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або встановлення факту душевної хвороби особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, тобто після отримання висновку експерта, що засвідчує факт душевного захворювання цієї особи.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, слідчий складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, що підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Така постанова разом із справою надсилається слідчим прокуророві (ч. 3 ст. 417 УПК), який приймає по справі одне з двох рішень:

погоджується з постановою слідчого, затверджує її і направляє справу до суду для вирішення питання про за стосування примусових заходів медичного характеру;

визнавши, що психіатрична експертиза та інші до кази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан такої особи (обвинуваченого), або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось досудове слідство, вчинено даною особою, повертають справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства (ст. 418 КПК).

Порядок судового розгляду таких справ регулюється ст.

Судовий розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру відбувається у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника, за правилами, що встановлені главами 25, 26 та 34 КПК2.

Судові дебати по такій категорії справ не ведуться.

Коли суд перебуває в нарадчій кімнаті, він вирішує такі питання:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності;

чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, що виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме (ст. 420 КПК).

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру проводиться за правилами ст. 419 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають ту чи іншу особу. До такого подання додається висновок комісії лікарів психіатрів (статті 421—422 КПК).

Якщо особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок, її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку ст. 419 КПК виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежену осудність було встановлено під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На всі постанови (ухвали), що винесені судом (суддею) в порядку такого провадження, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або винесено апеляційне чи касаційне подання прокурора. Апеляційні скарги чи касаційні подання прокурора вносяться в загальному порядку, з додержанням вимог норм, передбачених главами 29— 32 КПК.