18.1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру й примусового лікування
Розділ XIV Загальної частини КК присвячений проблемі примусових заходів медичного характеру й примусового лікування.
Хоча в основі і першого, і другого інституту лежить примусове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, підстави і правові наслідки їх застосування, а також коло осіб, до яких вони можуть бути застосовані, різні.
Примусові заходи медичного характеру полягають у призначеному за рішенням суду обов’язковому лікуванні від психічної хвороби (психічного розладу) особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею Особливої частини КК.
Примусове лікування полягає у призначеному за рішенням суду обов’язковому лікуванні від хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (наркоманія, алкоголізм, сифіліс тощо) особи, що відбуває покарання за вчинений злочин.
Примусові заходи медичного характеру і примусове лікування не є покаранням, хоча мають з ним певну схожість.
Вони, як і покарання, призначаються судом до осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння і є заходами державного примусу.
У той же час ці заходи не мають ознаки кари і призначаючи їх, суд не переслідує такої мети.
Вони також не мають на меті виправлення особи, до якої застосовуються. Згідно зі ст. 92 КК мета примусових заходів медичного характеру полягає у обов’язковому лікуванні особи, до якої вони застосовані, а також у запобіганні вчинення нею суспільно небезпечних діянь. Такі діяння можуть носити і саморуйнуючий характер. Можна сказати, що таку ж мету переслідує і примусове лікування. У всіх випадках ці заходи націлені на соціалізацію особи, надання їй можливості реалізувати себе у подальшому житті.