Згiдно з цим, у кожному злочинi можна видiлити такi групи ознак: 1) вся сукупнiсть ознак i властивостей

видiлити такi групи ознак:

1) вся сукупнiсть ознак i властивостей злочину;

2) ознаки i властивостi, що мають значення для вирiшення кримiнальної справи за сутнiстю;

3) кримiнально-правовi ознаки - ознаки складу злочину.

Характеристика кримiнально-правових особливостей

всiх ознак вчиненого дiяння свiдчить, що для його квалiфiкацiї вирiшальне значення мають не всi, а лише деякi ознаки злочину.

оскiльки цими ознаками викрадання не вiдрiзняються. Всi

вiдомi способи викрадання чужого майна вчинюються лише навмисно i з корисливих мотивiв. Причому й умисел

всiх викрадань лише прямий, оскiльки викрасти чуже майно без бажання неможливо. При квалiфiкацiї викрадання

найбiльше помилок трапляуться тодi, коли незадовiльно

оцiненi i врахованi ознаки способу вчинення дiяння (таємно

чи вiдкрито, з насильством, небезпечним для життя i здоровя потерпiлого чи не небезпечним, тощо), коли визнача

18

уться - викрадення було вчинено одним субуктом чи групою осiб, викрадення було закiнченим чи дiяння утворюу

лише замах на вчинення злочину, або тодi, коли визначається розмiр викраденого. Судова практика свiдчить, що

саме такi помилки трапляються при квалiфiкацiї викрадення чужого майна. Так, судова колегiя Верховного Суду

України у своїй ухвалi вiд IЗ грудня 1988 р. у справi Я. та

М. зазначила, що суд допустив помилку при вiдмежуваннi

вимагання вiд грабежу або вiд розбою. При такому вiдмежуваннi, - зазначила колегiя, - необхiдно враховувати, що

при вимаганнi погроза насильством спрямована на одержання

майна в майбутньому, а не в момент застосування погрози.

Отже, помилка виникла через неправильну оцiнку судом лише однiуї ознаки - моменту отримання майна за намiром злочинця. В iншiй справi суд припустився помилки, неправильно

I визначивши вартiсть викраденого державного майна.

помилки трапляються i при квалiфiкацiї iнших злочинiв. Наприклад, замах на вбивство (ст. 17 i ст. 94 КК України) вiд

Iiаподiяння потерпiлому тяжких тiлесних ушкоджень (ч. I

Iст. 101 КК України) вiдрiзняуться у бiльшостi випадкiв лише

Iоднiую ознакою субуктивної сторони складу злочину iом умислу. Теорiую i практикою вже давно доведено, що

iах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умис)м або, iнакше кажучи, дiяння може квалiфiкуватися як заiх на вбивство лише тодi, коли воно було вчинене з прямим

мислом. Мiж тим трапляуться, що суди iнодi ретельно не

їслiджують цю ознаку субуктивної сторони злочину i

випускаються помилок. У багатьох ухвалах судова колегiя

п.: Практика судiв України в кримiнальних справах. - К., 1993. 114-85.

),; ухвала судової колегiї Верховного Суду України вiд 28 сiчня

I р. у справi П. - Там само - С. 65-66.

1.; п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 1 квiтня

I р. № 1 <Про судову практику в справах про злочини проти життя i

мя людини>. - Постанови Пленуму Верховного Суду України в

iнялi>них та цивiльних справах. - К., 1995. - С. 93-94.

19

Верховного Суду України вказала судам на допущенi ними

помилки, наголошуючи кожного разу - замах на вбивство

можливий лише з прямим умислом.

Рiвним чином i умисне вбивство, вiдповiдальнiсть за яке

передбачаютьст.