Поглиблюванне національної думки Галицьких Українців.

За кличем „Головної Руської Ради“ у Львові ві- дозвалися окружні Ради в краю, між котрими визначилась була Руська Рада в Станиславові. Там від- бувсяв дні 30. мая 1848. p. народний руський фестин, на котрім о.

Василь Ільницький, б.радникшкільнийіди- ректор академічної гімназії у Львові, у своїх споминах згадує те незвичайне вражіннє, яке зділала на ньому (тоді студентови університету) промова Григорія Шашкевича в Станиславові, якої вершком були слова: „й руский лев потрясає на ті кривди з обуреннєм свою золоту гриву"...

Ось так добувались з чистих душ тодішних Українців почування до змагань за волю і життє свого народу, та звідсі лине думка політична про самостійність нації.

Відтак у пропамятнім письмі з 9. червня 1848, до цісаря Фердинанда, поставила „Головна Руська Рада“ такі домагання:

„щоб ті простори Галичини, що є замешкані Русинами, творили для себе провінцію з осідком політичної краєвої управи у Львові. Отся часть обнимає східні округи Галичини з руським насе- леннєм, так як ся часть краю була первісно самостійним князівством, опісля Галицьким Королівством, та вкінці червеноруським Воєвідством; — тащоб ті части краю, які замешкують Мазури, відділено від „руської провінції ". Ся часть краю обнимає західну частину Галичини і має польське населеннє".

A з другої сторони, щоби до поділу Галичинн не допустити, зорганізували Поляки так званий „Рус- к и й C о б о р“, до котрого належали переважно Поляки українського походження, та отся псевдо-руська Рада мала на меті параліжувати діяльність „Головної Руської Ради“. ' °) До сего уживав Собор всяких способів^[7]), не виключаючи навіть переговорів з „Головною Руською Радою“ , щоби погодити інтереси і змагання Українців з посяганнями Поляків, але ті заходи остали без успіху.

Супроти внесеного польського протестѵ проти П O- д і л у Г а л и ч и н и на дві части, „Головна Руська Рада“ внесла другий меморіял до міністерства внут- рішних справ, з 17. л и n н я 18 4 8, в котрім домагалась в імени всего руського народу Галичини прихилити ся до її бажання з отсих причин:¹²)

,,1) Тому, що згаданий поділ Галичини на дві провінції e відголосом волі цілого руського народу, котрий заступає „Головна Руська Рада“, та котрий не відступить від сеї своєї невідмінної волі;

2) Тому, що як Урядови добре відомо —у східній части Галичини є 2’/₂ міліона руського населення. Але не зважаючи на се, заходами Поляків починає вводити ся у всіх судах руської части Галичини урядова мова — польська. Ta чи може що більше ранити почуваннє народу, як коли йому заперечують його найдорожший скарб — його мову. Така зневага мала би в теперіш- них обставинах впасти тільки на Русинів, що мають свою власну вироблену мову, яку треба тільки впровадити до шкіл і урядів;

3) Тому, що руський нарід може тільки тоді прийти до власної національної ґвардії, сього сторожа народного конституційного життя, коли Галичина буде поділена, бо тепер, як се Урядови відомо, се право привластили собі в цілій Галичині Поляки.

4) Наведене висше є доказом, що народна кривда, якої руський нарід зазнавав у протязі кількох століть на своїй власній землі з боку польських заходців через угніт, пониженнє, а навіть релігійне переслідуваннє, — триває ще й тепер.

5) Русини жадають поділу Галичини не тільки наслїдом признаної конституцією національної ca- ^[8]

мостїйности, але іще більше тому, щоби увільнити себе вже раз від політичного впливу 3 ПОЛЬСЬКОГО боку, на що e так богато доказів, починаючи від 1831.

6) Бажання Русинів при пробудженню їх народного почування звертають ся до сего, щоби під охороною австрійського конституційного уряду розвивати пробуджене з найглибшого сну національне житте, — що одначе Поляки, добиваючи ся своїх, для нас зовсім чужих цілей, стараються знівечити.

7) 3 того виміреного від кількох століть проти нашого народу ворожого систему Поляки зібрали вже плоди, найшовши у спольонізованих Русинів найподатнійші наряди до повного підкопання руської народности і підпомагання польським інтересам, — які протестуючи разом з Поляками проти отсего поділу Галичини e для руського народу богато небезпечнійші, чим сама правдива польська партія.

8) Вкінці, без поділу Галичини не можна й думати про запоручений конституцією самостійний національний розвій тих двох народів, що йдуть противними дорогами.

„Вже в 1846. p. при нагоді прилучення до Галичини кусника Краківської землі уважав Уряд потрібним взяти поділ Галичини під розвагу, а виконаине сього наміру являє ся тепер дуже важним для збереження руської народности.

„Головна Руська Рада", яка заступає руський нарід, подає сю просьбу з тим, що потрібні підписи зі всіх сторін Галичини, заселеної Русинами, пришле пізнійше.

^!„Супроти того отже, що в теперішних обставинах житте руської народности без поділу Галичини много потерпіло би шкоди, ц. к. Міністерство зволить поділ сей на руську і поль-

ську провінцію високосклонно перевести. Таким, чином Русини, вільні і забезпечені від всіх неприхильних політичних впливів, а також від всіх покус, тим більше будуть старати ся дати дальші доказгі своєї незрушимої вірности і прихильности до Вис. Престола й сильно причинятися всіми народними силами до утвердження союза, що обнимає всі провінції конституційного- австрійського цісарства.

У Львові, 17. липня 1848.

B сім дні, іще видала „Рада Руська Головна" ось яку відозву до народу:

„Мир Вам Браття!

Рада Руська Головна видячи потребу і зважаючи на учинені предложення денекотрих по- менших рад, аби Галичина з причини двох народностей, руської і польської, б у л а п о д і л e н а на дві провінції, на руську в руській східній, і на польську в західній части Галичини,, подала давнійше о те до Його Величества про- шеннє.

17. липня 1848, до Високого ц. к. Міністеріюм друге прошеннє.

Головна Руська Рада уділивши ті прошення поменшим радам у відписах желає, щоби для попирання тої просьби всюди ся руські люди підписували на осібних паперах... давши заголовіє таке по руськи і по німецьки: Ми підписані в окрузі руської поменшої ради (імя рек) приступаєм к прошенню до Високого ц. к. Міністеріюм під днем 17. липня 1848, ч. 173, від нашої Головної Ради для поділення Галичини на дві провінції поданому.

Головна Рада поручає нарід о сім ділі добре обучити, що від того поділу наша добра доля

залежить, щоби ся для того як найбільше руського народа підписувало. Потому мають ся тї підписи як найскорше сюди до Головної Ради надсилати, а вона зашле їх разом додатково до свого прошення і до своїх підписів до Високого Міністеріюм.

Від Ради Головної Руської во Львові, дня

17. липня 1848. M. Куземський, заступник пред- сідателя. T. Леонтович, секретар.

Що сі побоювання членів Головної Руської Ради,, у Львові не були безпідставні, виказуесь з переписки д-ра Франца Смольки, котрий був польським депутованим та разом з Фльоріяном Земялковським держали тоді у своїх руках керму польської політики- Франц Смолька написаввсвоїмлисті з 8. серпня l848, до Львова:¹³)... Читаю якраз, що вНесено петицію руських підданих в справі поділу Галичини на дві губериії. Вам відомо, що ми наміреному поді- лови Галичини, підписаному цісарем дня І9. черв. 1848.p. „brevi manu" скрутили карк, — одначе з приводу поданої петиції се питаннє могло би бути відновлене і експльоатоване на нашу шкоду. Тому треба, щоби нам прислали петицію Русинів з як найбільше підписами, щоби Галичини не ділити на дві губернії. Мені здаєсь, що в сій справі вже щось робить ся; — Прошу Кабата¹¹), щоби пішов до Ради народової, щоб сю петицію прислали як найскорше...

Маючи на увазі ті супротивні заходи Поляків, внесла була „Головна Руська Рада“ поновний меморіял до міністерства внутрішних справ з датою 28. жовтня 1848, в котрім заявила, що поділ Галичини є п и т а н- нем життя для Русинів ,,Die Theilung Galiziens ist eine Lebensfrage Шг die Ruthenen".

Ha се відповіли Поляки своїм меморіялом з 27., падолиста 1848. p.

’*) K. Widmann₁ Franciszek Smolka₁ jego zycle і zaw6d pub- liczny. Cz. 1. Lw6w, 1884, стор. 242 і. д.

^,4) Др. Маврикій Кабат був у Львові адвокатом, відтак професором університету.

7.