Прямі канали висловлювання громадської думки

- особисті контакти працівників органів управління з населенням на зборах, мітингах, страйках, прийом громадян, через листування і т. ін.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки є найнадійнішими, оскільки дають змогу отримувати з допомогою соціологічних і соціопсихологічних методів надійну й репрезентативну (адекватну) інформацію з широкого кола питань.

На відміну від опосередкованих каналів (які дають змогу дослідити методом контент-аналізу лише основні тенденції громадської думки), прямих каналів (які надають інформацію про думки найактивнішої частини населення, яка пише листи, звернення, виступає на мітингах і т. ін.) саме спеціалізовані канали висловлювання громадської думки мають стати науковою базою для проведення політичного маркетингу.

У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один із трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три.

З допомогою соціологічних досліджень здійснюється пізнання об’єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. У науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської – у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації.

Електоральні дослідження проводяться з метою вивчення електоральних уподобань і прогнозування результатів виборів різного рівня.

Вони спрямовані на:

- здійснення технологій політичного маркетингу електорату, стратегічного планування виборів, іміджірінгу, а також соціального менеджменту у виборчих кампаніях;

- формування іміджу політичних партій, блоків чи кандидатів на виборні посади та їх підготовка до участі в передвиборних кампаніях;

- підвищення правосвідомості населення з питань виборчого законодавства та виборчих кампаній, роз'яснення виборцям їх прав і можливостей при проведенні виборів і обрання депутатів різних рівнів.

Електоральні дослідження можна розділити на три основні компоненти:

• експрес-моніторинг розвитку ситуації в окремих регіонах;

• спеціальні дослідження (тестування матеріалів);

• базові виміри.

Експрес-виміри дозволяють:

• отримати основні рейтинги політичних сил / кандидатів;

• схарактеризувати реакцію населення країни / території на найбільш актуальні теми кампанії;

• з’ясувати реакцію населення країни / території напередодні будь-якої акції політичної сили, політичного лідера, кандидата;

• визначити реакцію населення країни / території після якої-небудь події, акції, інформаційного приводу, візиту лідера і т.п.;

• з’ясувати більш детально електоральні характеристики населення території.

Спеціальні дослідження дозволяють:

• визначити особливості сприйняття того, що відбувається в країні / регіоні / містах;

• оцінити характер емоційного та раціонального сприйняття іміджу політичних діячів / кандидатів;

• з’ясувати характер емоційного та раціонального сприйняття політичної сили;

• з’ясувати контекст сприйняття політичної сили;

• тестувати концепції позиціонування політичної сили / кандидата на виборах;

• тестувати рекламну продукцію перед тим, як вона буде представлена громадськості.

Базові виміри дозволяють з’ясувати:

1) сприйняття населенням економічної та політичної ситуації в країні та регіонах;

2) сприйняття найбільш актуальних проблем країни / регіону / міста / території;

3) специфіку соціально-політичної та соціально-економічної ситуації в країні / регіоні;

4) оцінку стартових можливостей основних політичних сил, кандидатів;

5) позиції політичної сили в період активної фази виборчої кампанії у всеукраїнському та регіональному масштабах;

6) позиції кандидата в період активної фази виборчої кампанії;

7) рейтинг ключових політичних діячів у всеукраїнському та регіональних масштабах;

8) динаміку оцінок діяльності представників регіональної політичної і бізнес еліти в контексті передвиборчої кампанії;

9) динаміку ефективності PR-роботи, що проводиться партіями та політичними силами у всеукраїнському та регіональному масштабах;

10) структуру електорату і вивчення передвиборчих настроїв населення;

11) інформаційні канали передвиборної агітації та рейтинги популярності різного роду ЗМІ.

При цьому базові соціологічні дослідження в Україні проводяться, переважно, в мажоритарних виборчих округах, де обираються депутати парламенту чи місцевих рад, а в загальнонаціональному виборчому окрузі по виборам депутатів за партійними списками чи виборах Президента потреба в них дещо менша. Адже по національному виборчому округу завжди є дані про соціально-демографічний склад виборців, їх соціально-економічний стан, дані соціологічних досліджень кількох соціологічних центрів щодо соціальних проблем, соціально-економічні та політичні орієнтації виборців. А ось у розрізі абсолютної більшості мажоритарних виборчих округів (які до того ж в Україні не співпадають з адміністративно-територіальним поділом країни), часто відсутня навіть елементарна соціально-демографічна статистика, не говорячи вже про інформацію щодо соціально-політичних орієнтацій та настроїв виборців, що й зумовлює необхідність проведення спеціальних базових досліджень напередодні чи на самому початку виборчої кампанії. При цьому слід зазначити, що в базових електоральних дослідженнях в Україні та деяких інших країнах СНД, на відміну від західних країн, не ставиться завдання виявити шанси конкретних кандидатів на перемогу в даному окрузі, бо за кілька місяців до виборів залишається невідомим не тільки персональний склад кандидатів в депутати, а й їх кількість. Адже процес реєстрації кандидатів в мажоритарних округах на парламентських виборах завершується за 45 діб до виборів, а на місцевих – за 30. Але цей висновок не стосується президентських виборів, де склад основних кандидатів відомий заздалегідь.

Основними ж завданнями базових електоральних досліджень, як правило, є:

1) виявлення детального соціально-демографічного «портрету» потенційних виборців округу та їх потенційної виборчої активності;

2) дослідження соціально-економічних та політичних проблем, які хвилюють виборців округу, та їх соціально-економічних та політичних орієнтацій;

3) вивчення ставлення потенційних виборців округу до ключових позицій програми кандидата в депутати, спрямованих на вирішення основних, найбільш значущих проблем виборців;

4) виявлення «моделі бажаного кандидата» (тобто найбільш бажаного за соціально-демографічними ознаками, політичними орієнтаціями, діловими та моральними якостями політика) з метою створення і підтримання відповідного привабливого для виборців іміджу у певного кандидата;

5) виявлення рейтингу джерел інформації про кандидатів в депутати та рейтингу провідних місцевих ЗМІ серед виборців округу (місцевого ТБ, радіо, газет тощо) для розробки плану рекламної кампанії, адже реклама кандидатів в конкретних виборчих округах у загальнонаціональних ЗМІ є надто дорогим та не дуже ефективним задоволенням.

Взагалі ж, при визначенні завдань базових соціологічних досліджень електоральної поведінки слід враховувати, що вони спрямовані на забезпечення базової інформації для розробки стратегії і тактики виборчої кампанії.

Виникає запитання, а яка саме інформація необхідна політичним технологам (маркетологам, інженерам, «іміджмейкерам») для розробки стратегії виборчої кампанії певного кандидата в Президенти, певної політичної партії на парламентських виборах за пропорційною системою, певного кандидата в мажоритарних виборах?

Так, відомий англійський фахівець з стратегічного планування виборчих кампаній Ф. Гоулд, який є політичним консультантом лейбористської партії вважає, що базові передвиборчі опитування повинні бути спрямовані на отримання таких видів інформації:

1) оцінки економічної ситуації в країні: в тому напрямку чи ні вона розвивається, йде зростання економіки чи занепад, погіршується чи ні життя конкретного виборця;

2) проблем, які найбільше хвилюють виборців (чи є це економічні проблеми, чи проблеми оборони і безпеки, охорони здоров’я та дозвілля тощо);

3) сильних і слабких сторін всіх партій, що беруть участь у виборах;

4) іміджу партій і їх кандидатів: довіряють їм чи ні;

5) електоральних намірів виборців (очевидно, щодо участі чи неучасті в виборах);

6) кандидата, який викликає найбільшу довіру і лідирує з точки зору його підходу до основних проблем: кому більше всього довіряють в питаннях економіки; хто з кандидатів, на думку виборців, не допустить підвищення податків; хто користується найбільшою довірою в питаннях зовнішньої політики.

Але чи достатньо цієї інформації «політичним технологам» кандидатів і партій для розробки стратегії і тактики виборчих кампаній? Досвід свідчить, що ні. Адже і сам Ф. Гоулд вважає, що стратегія виборчої кампанії має обов’язково передбачати:

а) визначення адресної (цільової) групи, тобто тих груп виборців, на кого буде спрямована кампанія «вашого» кандидата;

б) визначення основної проблеми (проблем), навколо якої розгорнуться дебати кандидатів (партій) в ході виборчої кампанії;

в) визначення мети, якої намагатиметься досягти «ваш» кандидат (партія) на виборах;

г) визначення стратегії реалізації цієї мети в ході виборчої кампанії;

д) визначення основного заклику «вашого» кандидата в даній виборчій кампанії.

І якщо вищенаведених видів соціологічної інформації, на думку О. Вишняка, буде достатньо для реалізації завдань “б” і “в”, тобто визначення основної проблеми і мети виборчої кампанії «вашого» кандидата (партії), то її буде явно недостатньо для реалізації інших завдань виборчої кампанії.

Так, щоб визначити адресну (цільову) групу «вашого» кандидата (партії) і їх основних супротивників на виборах, потрібно не тільки виявити основні проблеми, які хвилюють виборців, потенційний рівень електоральної активності різних соціально-демографічних груп та їх преференції щодо можливих кандидатів (партій). Потрібна також багатомірна типологія електорату за його ставленням до шляхів вирішення основних проблем виборчої кампанії, адже «склад подібних груп все в більшій мірі визначиться не стільки традиційними факторами, такими як соціальний чи економічний статус індивідів, скільки їх ціннісними характеристиками, які не співпадають з економічними і соціальними. Ви, наприклад, можете залучати виборців, які дотримуються традиційних цінностей, налаштовані націоналістично і боляче сприймають зміни. Або, навпаки, ви можете апелювати до тих, хто бажає очевидних змін, налаштований індивідуалістично і кому не до традиційних цінностей».

Стосовно українських реалій, це означає, що в базовому соціологічному дослідженні обов’язково повинні бути запитання щодо ідеологічної ідентифікації (чи партійної ідентифікації) виборців, з одного боку, та соціально-економічного самопочуття, задоволеності економічною ситуацією в країні (місті, окрузі), задоволеності власним економічним становищем та надії на певних партій і кандидатів змінити це становище на краще в майбутньому. Але вони важливі не тільки для дослідження основних факторів і тенденцій електоральної поведінки в теоретичній електоральній соціології, але й в прикладних розробках стратегії і тактики кандидатів і партій на виборах. Саме позиціонування кандидатів в двухвекторному ідеолого-економічному електоральному просторі та визначення основних груп електорату дає можливість кандидату вирішити:

1) які ідеолого-економічні групи найбільше підтримують «вашу» партію і кандидата і його суперників, і який розмір цих груп;

2) на які ще невизначені щодо партій і кандидатів групи виборців може розраховувати «ваш» кандидат;

3) за допомогою яких стратегій можна завоювати голоси «ідеологічно ідентифікованих» «ваших» виборців, і які стратегії можна використати для завоювання голосів «ідеологічно незаангажованих».

Під час проведення політичного маркетингу електоральні соціологічні дослідження виконують три основні функції: політичну, ідеологічну й соціальну.