Давш владики: Михайло Левицький і Григорій Яхимович, 1813 — 1863.

Ha галицькій землі витворились були у своїм часі давні типи наших церковних достойників, та на них снлбю обставив спиралась доля нашого народу.

До них належить митрополит-кардинал о.

p. в Уневі у 84 році життя.

Він був ідейннм батьком піднесення народної про- світи, та взнвав духовенство відновляти парохі- яльні школи, де моглиб учнтелювати відповідно підготовлені дякн, як також боронив права научуван^ ня руськрю (українською) мовою. За його єпископства в Перемишлі заснувалось „Перемиське To- в a p и c т в о c в я щ e н и к і в^к, що мало на меті також справу щкільну та він підписав відносний статут дня

20. січня 18l6, p. і виєднав затвердженнє цісаря, за що Рим (Папа римський) виказав йому свое^не- вдоволеннє*⁷).

B Перемишлізаложенотакож Дякоучительськия Інститут в p. 1817, де виучувано дяків і учителів

^г Михайло Левинький

для сільських шкіл. Сим іиститутом заопікував ся опісля, діяльний о. I в а н C н і г у p с ь к и й, пізнійший епископ в Перемишлі.

^1?) Пр. пор. Михайло Возняк. Як пробудилося українське народне жигте в Галичині за Австрії, Львів, 1924, стор. 35.

B „Перемиськім Товаристві священиків" був най- діяльнійший його голова о. I в а н M о г и л ь н и ц ь к и й, що був дорадником митрополита Михайла Левицького. Ідейним змаганнем о. Івана Могильницького було»

Григорій Яхимович

просвічувати при помочи шкіл — селян і міщан, щоб з них витворювати руську інтеліґенцію.

Впізнійшихчасахмитрополит о. Михайло Леви- цький не мав симпатії між своїми, а навіть кого помовляли, начеб він був в порозумінню з польськи- Історіч політ, думки 5

ми патріотами і ділав проти народности руської.

8. серпня 1848. приїхали були до Унева: князьСа- піга, Г. Васілєвскі, граф Красіцкі і Г. Батовскі та до- магали ся від митрополита, щоби він підписав протест проти поділу Галичини на часть руську і польську, але він заявив їм, що собі противорічити не може, бо вже піДписав з представниками народу руського просьбу до правительства, щоби руська область була розділена від польської²⁸)...

Митрополит-кардинал Мих. Левицький у своїм віці був вже чоловіком „старої дати“, що не відчував духа провесни нового часу.

Молодший думкою Національною був Григорій Яхимович.

О. Григорій барон Яхимович був від року 1844, суфраґаном галицької митрополії у Львові; від p. 1849, єпископом в Перемишлі, та в p. 1860, став митрополитом галицьким у Львові і тут умер несподівано дня 29. квітня 1863. p.

Григорій Яхимович, вже в p. 1842, звертав увагу австрійського правительства у Відні на національну єдність галицьких Русинів з російськими Українцями та на можливість вихіснування сеї обставини в політиці закордонній, — що одначе вима- галоб наперед більшої прихильности австрійського уряду для культурних і національних стремлінь галицьких Русинів²⁸).

Як епйскоп о. Григорій Яхимович мав великі симпатії і довірєу галицьких Русинів. Його вибрано провідником „Головної Руської Ради" у Львові в році

^!в) Пр. пор. Український Архив, НауковогоТовариства їм. Шевченка, т. XII (листи митр. M. Левицького до еп. Івана Онгурського й офіціальні документи), у Львові, 1924,

^га) Пр. nop. Др. Василь Шурат. Ha досвітку нової доби, статті й замітки до історії відродження Галицької України, уЛьвові 1919, стор. 135 і д.

1848, та він заступав в першім Соймі державнім політичні домагання руського народу галицької землі.

Митрополит Яхимович лишив по собі притчу, якою привитав був „Головну Руську Раду“ як її голова, про женця Русина, що встав пізно до роботи на полі, а як став опісля жати, то порівнався з сусідами та заки сонце заходило, він перегнав всіх женців.

ми заспали тим пильнійше берім ся до роботи, що'б вони не насміхали ся з нас і щоб ми порівнали ся з ними.

B тім часі допускали ся у нас латинські (польські) священики душехватства, значить перетягання вірних нашого обряду на латинський обряд. Щоби покласти кінець сим перетяганням і перевести очищенне' нашого обряду від латинських примішок, хотів митроп. Яхимович скликати синод. Тоді посипали ся на митрополита напасти і лайки польської преси, а державний прокуратор звернув ся до нього з запитом, чи уважає потрібним конфіскуванне відносних артикулів Газетних. Ha те відповів митрополит Яхимович, щоби прокуратор не конфіскував, бож звісна річ, що вуличники не кидають Каміннемна дерево, котре не родить...

По несподіваній смерті митрополита Яхимовича рознеслись були вісти, що його отруїли. Нагадую собі добре, як тоді тяжко жалував наш нарід за своїм патріотом — митрополитом Яхимовичем.

22.