Політика графа Аґенора Ґолуховского а наша безсильність.
Ha політичнім овиді того часу виступали люде провідні та більше або менше визначні, про котрих годить ся згадувати, щоби прояснювати відносні події.
Ha сьому місці треба згадати про особу графа Аґенора Голуховского як політика, що був незвичайно спритний та критими стежками робив все можливе на користь Поляків, так що нераз не годні були його зрозуміти ні Поляки ні Українці а по його смерти польські соціяльні демократи намагали ся навіть здемолювати памятник Графа Аґенора Ґолу- ховського у Львові, виставлений побіч поєзуітського городу.
Він був три рази іменований намісником Галичини: 1849, 1866 і 1871. pp., а в p. 1859, був іменуваний міністром внутрішних справ і в p. 1860. розвязав був краєві уряди в Кракові і Чернівцях, так що цілу Галичину і Буковину підчинив намісництву у Львові, та був автором ціс. дипльому з 20. жовтня 1850, p.
Коли цісар заіменував був першим разом графа Аґенора Ґолуховского Губернатором Галичини, то Головна Руська Рада у Львові по нараді дня 29. січня 1849. p. постановила була зложити цісареви подяку за іменуваннє для краю такого спосібного і без- сторониого чоловіка*6). За те пішли пізнійше всякі доноси до Відня, щоби викликати підозріння і недо- вірє до Українців у центральнім правительстві.
Як умів граф Аґенор Ґолуховські маскувати свою льояльність супроти Австрії виказує голосна свого часу подія при нагоді його люстрації в станисла- вівськім окрузі.
Один з польських священиків в тім окрузі представився графови Аґенору Ґолуховскому і зачав до нього
і6) „Зоря Галицка", ч. 9. з p. 1849.
говорити по польськи. Тоді ґраф Іолуховскі не дав. йому говорити і запитав ся його по німецьки: від коли він забув говорити по німецьки. Ha те відповів йому той священик знова по польськи, що він забув говорити по німецьки від того часу, від коли ґраф Ґолуховскі забув говорити по польськи...
A при нагоді святкування перших роковин знесення панщини (1849), граф Аґенор Ґолуховскі при^ Людно перед нашим народним походом підніс оклик: „Слава нашому цісарю! Многая літа руському наро- дови!..‘*
Під тойчасбув уВідні о. Григорій Шашкевич радником в- міністерстві віроісповідань і просвіти. Австрійське центральне правительство і* цісарський двір відносили ся тоді прихильно до Русинів, та Шашкевич був там мужем довіря і через його руки переходило майже все, що відносилось до наших справ. До Шашкевича навіть був звернув ся цісар Франц Иосиф з запитом, чи він вважав би за вказане, щоби у Cx. Галичині вжезапровадити руську мову як мову урядову. Ha те відповів Шашкевич цісареви, шо Русини з радістю і вдякою приймуть отсей доказ монаршої ласки, але він (Шашкевич) осьмілюєсь дораДити, щоб іще якийсь час підождати доки відповідно виобразуєть ся руська мова, а тим часом полишити німецьку мову урядову в Галичині...
Міністерський радник о. Григорій Шашкевич був чоловіком незвичайно чесного характеру та високо образованим і розважним, але він не був годен видержати двобою з таким політичним грачем як ґраф Аґенор Ґолуховскі, бо як сам признавав, не мав тої" опори в національно освідомленій суспільности руського народу, що мав за собою його противник в польськім народі.
Я мав іще нагоду говорити з людьми того старого покоління. Вони зі сльозами радости стрічали наші національні подвиги в pp. 80. і 90-тих минулого століття, та виправдувались, що при сьогочасному стані нашого народу самі собі не довіряли, щоб він так скоро відродив ся з безпросвітної маси в свідому самостійну націю[10]).
Вони робили в добрій вірі і по змозі, — стараючись бути чесними супроти себе і супроти других. A се в політиці не все поплачує...
Григорій Шашкевич був в p. 1848. вибраннй депутатом (так тоді називали послів) до австрійського державного Сойму та його звїдсі покликано до міністерства віроісповідань і просвіти в характері міні- стеріяльного радннка. Він провадив тут осьмий департамент: ґімназії і народне шкільництво в Галичині j Кракові та цензуру польських і руських шкільних Народних книжок, від p.
1849. до 1860. p.Він був також покликаний в p. 1849, до руської •секції для уложення правничої термінольоґії, та в p. 1851, видав разом з Яковом Головацьким і Юлієм Вислобоцькнм: першу правничу німецько-руську термі- нольоґію у Відні.
Коли намісник граф Агенор Ґолуховскї мав обняти уряд австрійського міністра внутрішних справ, тоді цісарським розпорядком з 25. мая 1859, приказано зменшитн персональний склад і число департаментів в міністерстві, да під сим позором мав бути усунений Гр. Шашкевич. Проти сього виступив мі- містер просвіти Граф Лев Тун з рішучим представлением та станув в обороні Гр. Шашкевича, прига- дуючн цісареви, що тогож іменуваннє мало політичне значіннє, щоби дати руському народови питомого заступника національних інтересів; що полишеннє Гр. Шашкевича в міністерстві не стратило свого значіння, бо між Русинами в Галичині є велике не- довіре проти графа Аґенора ҐолуховськоГо; що вони супроти систематичного і з наміром виконуваного гнету покладають одиноку надію на центральне правительство; та що усуненне Гр. Шашкевича викличе некорисні наслідки політичні між руським на-
селением, як не дасть ся йому иншого визначного становища для оборони нації проти польських аспі- рацій.
A коли цісар приказом з 7. жовтня 1859, обстоював при своїм, то міністер просвіти ґраф Лев Тун предложив цісареви 22. квітня 1860, таке вирішеннє, :щоби Гр. Шашкевича поставити extra staturn, доки не прийде нагода, щоб йому дати відповідне церковне Становище. *·
Приступ і наступ звісних духів польської політики були незвичайно сильні, щоби через особу цісаря висадити нашого чоловіка довіря.
Так протягом десяти років скінчила ся бистра ласка цісаря, але політика гр. Аґенора Ґолухов- •ского не принесла санації Австрії, бо вже' 15. грудня 1860, прийшов централіст Шмерлінґ на місце графа Ґолуховского.
21.