Четверта сесія першого періоду Сойму галицького, з кінцем 1866. p.

Отсю сесію Сойму галицького отворив г p а ф A ґ e н о p Ґ о л у X о в c к і в дні 19. падолиста 1866. p. B і н п p и в и т а в c о й м т і л ь к и п о л ь c ь к о ю п 'р о м о в о ю.

Ta в тій соймовій сесії показало ся, що Поляки стративши надію на відбудову Польщі супротн забору російського —постановили в Галичині витворити гніздо своєї державної організації і в сій ціли підняли заходи до поєднання з Австрією, а покинули думку порозуміння з Русинами (Українцямн).

B дебаті над адресою до цісаря, в дні 7. грудня 1866. p. домагав ся п. о. A н т і н Д о б p я н с ь к и й: зміни ціс. патенту з 26. лютого 1861. p., щоби в соймі краєвім справи національні окремішними куріями і виділами обох народностей були заступлені. Його попирав п. о. П а в л и к і в, а п. о. C т e ф а н K а ч а л а заявив, що він не є централістом, але думає, що по- пираннєм Мадярів, Німців і Поляків — не. удержить ся Австрія. Тому, хто хоче сильної Австрії, повинен хотіти дійсної рівноправности всіх народностей. Ta польська більшість соймова стояла непохитно при автономії краєвій...

Як перший етап до польонізації Галичини піднесли Поляки c п p а в у ш к і л ь н у: краєвий закон про викладову мову в народних і середних школах та креованнє Ради шкільної краєвої у Львові з широким обвмом ділання, так щоб народне і середне шкільництво в краю перейшло в їх руки. Отсі предложения Поляків в галицькім соймі викликали голосні протести зі сторони руських послів.

Зокрема, наші посли в Соймі краєвім галицькім пере- булн два вельми критичні дні: 27 і 31. грудня 1866- p.

B дні 27. грудня 1866. прийшов на чергу нарад звіт e д у к а ц і й н о ї к о м і c і ї про установленнє Ради шкільної краєвої. Наші посли виступили рішучо проти сього предложення. Перший промовив о. Гр. Г ИНИ- л e в и ч і поставив внесок, щоб перейти до порядку дневного над сим иредложеннєм; о. Лозинськнй закинув, що Соймови не прислугує право компетенції рішати про Раду шкільну краєву, та о.

Друтий період, 1861 — 1867.

95

в Західній Галичині є гірше з просвітою, як у нас, бо там двайцять літ тому лила ся; кров братна; заявив, що по битві під Кеніґґретцом повинна Австрія загоїти ті рани, які заподіяла, — а саме вдоволен- нем всіх горожан держави, а не тільки одних, — та обстоював, що нам неможзаперечувати жнвучого язнка, котрим наш нарід говорить і язика образо-

о. Іван Наумович

ваного, книжного, — але при сім під- черкнув „сходство" нашого руского язнка з язиком російським.

Ta при кінці дебати зложнв посол о. Te о ф іль П ав- ликів заяву, що наші посли усува- ються: ухвалюйте б e з н a c, — б о протн насІ

Іще більше критичний був день 31. грудня 1866, коли в Соймі краєвім галицькім прийшло до наради предложенне закону краєвого про викладовий язик в школах народних і середннх. Звіт в сій справі пред- ставивпосол Евзе- бій Черкавський (в роду Українець!), а опозиційну промову виголоснв посол о. Яків Шведзицький зось якою заявою:

„Прибулисьмо до того дому з сумліннєм чн- стим, повні упованія в справедливість взаємну, — що братні народи кривдн жадної собі не зді-

лають; що працювати будемо спільними силами для добра краю.

„Нині опускаємо той дім; справедливі наші ожидання не справдили ся.

„Відходим азакрівавленим серцем. A хт о тому винов ат — історія осудить!“

Натомісць aa предложеннєм промовляв на втіху Поляків: посол Жи гм о н т C а в чи нс ь к и й (також з роду Українець), та чванив ся, що він так добре родився з Русина, як ті панове з противної сторони,, але він переконав ся, що язик руський є невиробле- ний і до научування непригожий, і тому він заявляєть ся проти руського язика...

Так працювали два єнічарі над погубленнєм рідного народу.

Під кінець наради промовляв іще посол о. Стефан K а ч а л а, намагаючись в останнім моменті переконати Поляків, що просвіта тільки матірною мовою· иароду може прийматись і розвиватись та виказуючи шкідливість предложеного закону краєвого. Він закінчив свою промову словами:

„Єсьм сином Руси; н a p і д p у с ь к и й ж и в e, Ж и T И X O ч e і Ж И T и б у д e... Боронимо тільки права нашого, а домагати ся того права і боронити, TO єсть святим обовязком кождого доброго Русина".

Вкінці счинив ся в соймовій салі крик разом з за- мішаннєм і збіговищем польських послів, що насилок> не пускали наших послів до виходу з салі нарад та кричали до маршалка, — щоб зараз піддав під голо- сованнє цілий закон en bloc в другім читанню і третім читанню без читання. Посол г p а ф A д а м П о т о ц к і крикнув: Na zlq v/iarq zla wiara! Тоді маршалок дав під голосуваннє шкільний закон en bloc і ствердив, що закон ухвалений...

Так покінчилась велика траґедія в Соймі. краєвім галицькім на загладу руського народу.

Аж тоді зявив ся в соймовій салі г p а ф A ґ e н о p ґ о л у X о в c к і, що 23. вересня 1866. p. знова був за- іменований намісником Галичини, та зголосив ся до-

слова. Він виступив в ґалевім австрійськім мундурі і начеб нічо діймаючого не зайшло в Соймі промовив назакінченне соймового періоду. Свою промову виголосив тільки в польськім язиці та під- черкнув, що правительство вступило на дорогу автономічного розвою; признав, що перші підвалини до ліпшого устрою краю поклав Сойм свобідно (!) — нараджуючись в часі соймової сесії, та заповів, що зараз замикаються наради соймові, бо наближується хвиля наладження відносин держави. Натомісць про голосні протести наших послів та покиненнє нарад і відсутність наших послів в соймовій салі не згадав він ні одним словом або натяком.

Таку пращальну промову намісника Голуховского приймили присутні польські посли оплесками і окликами радости, чим закінчив ся перший період Сойму краєвого галицького.

8.