Прилюдний акт руссофільствав Галичині, 1866. p

B третій сесії першого періоду Сойму галицького виступило польське представництво вже явно зі своїми змаганнями політичними.

Польська соймова більшість хотіла обезпечити свою владу в краю і иа се продумала була такий

о.

спосіб, щоби впровадити ц і c a p c ь к e канцлєрство для Галичини і Kpa- к о в а. Наші посли протнвили ся впроваджуванню канцлерського уряду, що мав обнимати всі справи державні з ви- ємом справ спільних всім краям держави, — побоюючись, що сим способом Поляки возьмуть у свої руки всю власть в краю.

B дні 27. марта 1866. p. промовляв п. о. Михайло Ky- земський в галицькім соймі проти впроваджування канцлерства для Г аличини і Кракова. „Ваше нагле внесеннє", казав п. Куземський, наміряє межи „руським" народом і монархом поставити к а н ц л є p а - p о д а к а, щоб і у Відиі мати опікунство, котрого ми тут в краю хочемо позбути ся. Ta дорікаючн польській автономії, сказав він, що як наші громади доходять своїх прав до ґрунтів, лісів і пасовищ, то прозиваєсь їх к о м у н і c т а м и, —

як наших прав політичних боронимо, то найде ся зараз назва: м о c к а л і, а як хочемо боронити независимости нашої церкви, то видите в нас сейчас шиз- м а т и к і в!..

Але польська соймова більшість проте ухвалила 84. голосами, вислати до цісаря адресу з домаганнєм канцлєрства для Галичини і Кракова, та в диі 9. квітня 1866. p. польська депутація в p у ч и л а ц і c a p e в и відносну адресу. Ce наближенне Поляків до цісаря з односторонним домаганнєм і злегковаженнє протесту представників нашого народу було тяжким ударом, що поважно захитав віру нашої суспільиости в можливість життя в таких обставинах...

Опісля в диі 18. квітня 1866. p. прнйшло під нараду галицького сойму предложеннє центрального правительства про наміреиий територіяльний поділ Галичини на дві адміністраційні области.

Натомісць наші посли доМагали ся не тільки поділу адміністраційного, але внказували потребу політичного поділу Галичини.Зокрема,п.о.Ло- зинський сказав був: „Вмісто иапротив себе враж- дувати, розділім ся по добрій воли, і працюймо кождий ка своїй родинній ниві“... A п. о. K а ч а л а доказував, що без поділу Галичининема автономії, нема рівноправности і нема свободи!.. Ta п. о. H a- умович полемізував з п. Ґрохольським івиказував, що сей не розуміє значіння теокрації, покликуючись на слова пророка Самуіла: „Бог і нарід“, — при чім ужив таких докорів, що Чехи самнх себе і Галичину найбільше Германізували, а Польщу ніхто ннший не продав, як тільки Поляки. Вкінці, п. о. Пав ликів поставив був формальний внесок з домаганиєм політичного поділу Галнчини. За сим внеском голосували тільки наші посли і з Кракова п. 3 а й д л є p, —

та отсей внесок упав. A правительство устами комісари П о c c і н ґ e p а заявило було, що воно не обстоює иЬділу Галичини...

Ce був другий тяжкий удар для нашої репрезентації...

B сім критичнім моменті звернули ся були наші соймові посли під проводом митрополита о. д-ра Спірідіона Литвиновича до тодішнього галицького Губернатора Франца барона Паумґарттена

0 поміч, а він заявив їм, що правительство не може нічого зділати, і що вони повинні з Поляками дома залагодити ся.

Ta прийшла черга на австрійську державу. Вона увійшла у війну на два фронти: з Італією і Німеччиною, та по пораженню під Краледвором,

3. липня 1866. p., мусіла мирити ся. Рівночасно з пере- справами про мир — велися у Відні наради над пе- рестроєм внутрішним австрійської держави. 3 сих нарад ве сподівали ся в краю нічого доброго для нашого народу... ■

Чехн побачивши пруське військо.в Празі — негайно заявили ся, що хочуть остати під Австрією.

Тоді львівське „Слово“, в числі 59. з 8. серпня 1866. p. умістило ніби допись зі Львова п. заг. „Погляд в будучність", в котрійотсезясувано: „Не можемо відділити ся хінським муром від братів наших

1 відступати від язикової, літературної, церковної і народної звязи зї всім „русскнм міромГ' Ми не „Рутени“ з 1848.року,ми настоящі Русскії, — но як всегда бнлн, так єсьмо і останем в будуще неноколибимо вірні нашому августійшому австрійському монарху і світлійшій династії Габсбурґів! Зложивши таке віроісповіданнє, не будемо потребувати боятися польського канцлєрства, —не буде нам се могло закинути ся, що язик наш неспосібен

Другий період, 1861 — 1867.

91

до висших училищ, — необразований до урядовання і np., — бо язик наш і література наша „русска“ — давно і далеко перестигла польську, чого нам і самі Поляки в соймі і всюди заперечити не здужають"...

Ся допись була підписана безіменним: „о д и н і м e- нем многих“...

Богдан А. Дідиуький

Таким чином по раз перший зовсім явно і ясно висунено руссофільске обєднаннє як спосіб оборони проти посягань Польонії, а рівночасно був се акт недовіря до австрійського правительства^ як також прояв зневіри у власні енли...

Тодішний редактор „Слова“ Богдан А. Ді- дицький пустивши у світ таку майже незамітну допись, вижидав: що буде далі. Ta як преса польська і німецька заговорила про сей важний зворот і центральне правительство сим занепсі- коєне, — зачало розвідуватись: що таке сталось і чому, — то „Слово" прннесло Інформації з найпевнійшогО і „найчи- стшого" жерела, що „п p о в і д н и к и P у c и н і в“ не випирали ся того кроку, а заявили, що до сього примусило їх правительство, котре наміряє перевести реорганізацію Галичинн по думці плянів поАьської соймо- вої більшостн і віддати управу Галичини гр.

Тим часом зловіщі хмари нагромаджували ся на галицькім горизонті і приладжувались н о в і у д a p и: польські ради повітові над громадамн, краєве намісництво з графом Аґенором Ґолуховским на чолі, впровадженнє польської мови урядової, усунсннє інс-

пектора „руських" шкіл народних Східної Галичини Г p и го p і я K у л ь ч и ц ь к о г о, — а „святоюрські" провідники потішали ся кличем: „Твердая Русь все перебудет"!..

B австрійській пресі відозвав ся тоді майже не- замітний голос Юліяна Лаврівського під заголовком „Protest der Ruthenen", що виступив був проти проголошування єдинства з російським народом...

3 кінцем місяця вересня 1866. p. заіменував цісар графа Аґенора Ґолуховского намісникомгали- цьким. Ce була відповідь на польську соймову петицію о утворсннє канцлєрства для Галичини: на разі Поляк граф Ґолуховскі намісником краю — на знак передання влади Полякам. Ta за се пішла опісля польська соймова адреса з 7. грудня 1866. p. до цісаря, — закінчена знаменною заявою: При тобінайясній- .ший пане стоїмо і стояти хочемо!..^

Митрополичу капітулу принимав намісник г p а ф .A r e н о p Г о л у X о в c к і в дні 15. жовтня 1866. p. та на промовумитрополита Литвиновича відповівпо руськи ^країнськи) і просив, щоби забути давні непорозуміння, запевнюючи, що буде справедливий, а „руській" народности не станесь кривда... Але сим приреченням польського намісника ніхто не хотів вже повірити.

Митрополит Л и т в и н о в и ч був таким становищем •австрійського правительства болючо вражений і мав з жалем висказуватись, що велике нещастє спаде на наш нарід.

Про невідрадне положеннє галицьких Русинів заговорила незабаром p о c і й c ь к а п p e c а, коментуючи становище австрійської політики супроти Поляків та висказуючи співчуття нещасним „Русским Галичанам". Отсе підхопила була європейська преса і зачала передсказувати, що ся справа може стати новим жерелом міждержавних конфліктів.

ропу, бо Австрія підняла „вопрос поль- c ь к и й“...

B дійсности найшлась була тоді австрійська монархія по програних війнах у скрутному положенню. Перед нею стояли три шляхи наладнання внутрішних відносин: державна централізація по думці Шмерлінґа; державний дуалізм з Австрією і Угорщиною, або федерація націй. Іще розважувано тоді думку т p і а л і з м у, — що мала бути переведена злукою трьох держав: австрійської, чеської і угорської. B сім разі, Галичина мала припасти Угорщині...

Ta цісар Франц Йосиф поєднав ся з Мадярами і згодив ся на д e p ж а в н и й д у а л І з м, та звідсі вийшла австро-угорська монархія. Чехи не хотіли йти під владу німецьких централістів в Австріі і запротестували проти такого устрою держави, н c в и- силаючи своїх c о й м о в и x д e л є ґ а т і в д о д e p- ж а в н о ї p а д н у B і д н і, а Поляки погодили ся з династією Габсбурґів за ціну передання їм влади над Галичиною. Отсе був головний корінь лиха в A в c т p і ї, що викликав базнастанні боротьби національні між Чехами і Німцями, як також між нами і Поляками, та Славянами і Німцями...

Ф p и д p и X Ф e p д и н а н д Б а й c т, іменований д н я 3 0. ж о в т н я 1 8 6 6. міністром закордонних справ і президентом міністрів сказав був до наших послів-політиків:

„Моя рада є: з а в e p н у т и, щ и p о з а в e p н у т и, я к д о б p о н a p о д н о c т и л e ж и т ь д і й c н о н а серці*·...

Ta чи воно було щире, покажеть ся далі.

5.