Протест наших послів соймових, 1867. p.

По скінченню такого першого періоду галицького Сойму, тогож самого дня 31. грудня 1866. p. видали наші соймові посли пропамятне^письмо, котрим звернули ся до цісаря Франц Иосифа зпросьбою про охорону руського иароду, вказуючи способи ула- дження міжнародних відносин в краю.⁴)

B сім знаменнім меморіял,і піднесено, що Русини, приневолені підносити прилюдно зажалення проти Поляків по причині загроження їх природних і нерозлучних національних прав; що Поляки бажають cy- премації супроти Русинів і тому Русини кажуть: се не є наш сойм; що вже перша сесія, а ще більше дальші виявили ворожість Поляків, та отсе спонукало наших депутатів внести дня 13.

чуть вже раз мати вияснене, що їх нація є під австрійським правліннем, а не під польським гнетом. Ta до особи цісаря звернулися вони з ось якими проханнями:

„I. щоби обі нації Галичини постановлювали про свої ц e p к о в н і і н а ц і о н а л ь н і c п p а в и в окремих краєвих заступництвах;

IL щоби петиції, поставленої в краєвїм Соймі дня 27. грудня 1866, про установу P ади ш к і л ь- ної для Галичини, не узгляднено, бо ся установа булаб дуже погубна для руської нації та супротивна краєвому статутови;

III. щоби рішенню краєвого Сойму відносно викладової мови в наррдних і серед- них школах, яке запало серед збіговища (ту- мульту) і при неспосібности Сойму до підкимання важних ухвал, відмовлено цісарської санкції;

ГѴ". щоби для руської мови і письма признано те саме право в школі, уряді і суді в руській частн краю, яке має польська мова ке тільки в польській, але також в руській части краю“.

Але і сих мінімальних домагань не узгляднив австрійський уряд, бо не впровадив національних Kypiiq не перепинив установлення Ради Шкільної Краєвої у Львові по думці бажань Поляків; предложив ціса- реви краєвий закон шкільний (22.

Te становище неприєдиане Поляків з одної сторони та хитке становище австрійського уряду з другої сторони викликали в значній части руської cy- спільности в Галичині з н e в і p у в б у д у ч н і c т ь p у c ь к о г о н a p о д у в A в c т p і ї і сей настрій був головним товчком до поширення руссофільства. Старо- руске „Слово“ проголосило вже в p. 1866. явний клич „єдинства“ з російським народом, не тільки в звачінию політичнім, але також національнім, та староруска партія зачалась перетворювати що раз виразкійше в партію руссофільську.

Другий період, 1861 — 1867.

99

„Мы не Рутены отъ 1848. года, — мы настоящій русскій*", — голосило далі львівське „Слово** та його редактор Б о г д а н A н д p і є в и ч Д i д н ц ь к и й видав поученне: „Въ одинъ часъ научить ся Малору- сину по великорусски", — але проте він сам і до самої смерти не научив ся російської мови^[17]).

Яків Головацький

Відтак вийшла злощасна думка негайг ного покидання Г аличини i відступлення від церковної унії та e м і - ґраціявизнач- нійших людей, як Маркил По- пель, ЛукаЦи- бик, Яків Го- ловацький і инших з Галичини до Росії.

Замітна і голосна була в сім часі також вандрівка н e - вдово лених Чехів до Москви, щоби загріти ся під сонцем сла- вянської 6ДНО- сти. Там чеський провідник Фр. Ріґер проповідував, що Прага підготовить ідею славянської будучности.

Але Чехи не кидали рідної землі та не вирікали ся своєї иародности. Вони були і досі є політичними руссофілами,аніколи не були і не є національними відступниками рідного иароду...

Ta не всі галицькі Русини так думали і в єдинстві з російським народом шукали свого спасення. Переважна часть послів політиків числила іще на поміч австрійського центрального уряду; деякі з иих роздумували про угоду з Поляками, а м о л о д ш e п o- к о л і н н є дивилось на одно і друге з иедовірєм та

Їозважувало, як би стати на дорогу в л a c них c и л.

сій трильоґії відбував ся процес кристалізації н а - p о д н о ї у к p а ї н о ф і л ь c ь к о ї п a p т і ї в н а - родну українську партію. Сей процес переходив свої фази приготовні.

9.