Боротьба в „Раді рускій", 1879. p.

Рік 1879. мав своє значіннє в орґанізації внутрішній галицьких Українців. Тоді стояли проти себе в Галичині вже два національні табори: Народовці Українофіли і Старорусини Руссофіли, та поборювалися на кождому місці.

До угодового настрою причинилась велика невдача при виборах до Державної Ради, яку приписувано безуспішности політики попередних послів, а крім. сього розєднанню нашихпартій.

Змагання до спільної орґанізації в політичнім товаристві „Рада руска", що тоді було в руках Старо- русинів Руссофілів, проявилось було у Львові як також в краю, найсильнійше в Тернопільщині®⁰). A перший акт згоди мав доконатись на загальних зборах „Ради рускої“ у Львові, в дні 18. падолиста 1879, на котрих мало бути прийнятих кількадесять народовців (говорено про число 40, о скідько собі пригадую) в члени сього політичного товариства. Але отсе діло поєднання перебили львівські Руссофіли: головно редактор „Слова" Венедикт Площанський і адвокат Д-р Іван Добрянський. Виділ „Ради рускої" приняв тільки двох „благонадеждних" нових членів, а зголошення инших відкинув, та загальні збори „Ради рускої" у Львові відкинули відносний відклик, який узасаднював Юліян Романчук серед крику роз- ярених Руссофілів. 3 ґалєрії салі „Народного Дому“ я побачив і почув тоді по раз перший нашого „сідогла- воґо" Романчука та з того його достойного виступу ^{[28] [29]}

набрав я до нього незвичайної симпатії і глибокої пошани.⁶¹)

Ta ціла боротьба, яка виринула з сього приводу, доставила явний доказ, що так званим Старорусинам ішло про зовсім прінціпіяльну справу: виречися самостійности української нації на користь „обєдинснія" водин народ,тащо порозумлінне з тими людьми є виключене.

3.