У другому розділі “Проблеми заселення Середнього Подністров’я і складання території Пониззя”

висвітлюються міграційні та демографічні процеси, що відбувались в регіоні Середнього Подністров’я, з’ясовується чисельність населення і етнічний склад (п.2.1.) та формування території Пониззя (п.

Встановлено, що досліджуваний регіон з перших століть І тис. до н.е. заселявся ранніми слов’янськими племенами, в тому числі у VIII-ІХ ст. племенами Луки Райковецької культури та білими хорватами, в ІХ-Х ст. – тиверцями і уличами, які склали основний кістяк місцевого давньоруського населення. Також була спростована існуюча думка (В.Б. Антонович, М.С.Грушевський, М. Рожков, П.А. Раппопорт) про незаселеність території Середнього Подністров’я в ІХ-ХІ ст. внаслідок регулярних набігів кочівників, а також про те, що вціліле населення стояло начебто на надзвичайно низькому рівні, або було змушене переселитись на територію Волині.

Існуюча думка пояснюється тим, що давньоруські пам’ятки ІХ-ХІ ст. до недавнього часу були тут практично не вивчені. За останніми дослідженнями ми бачимо, що на правому березі Дністра і в Попрутті зафіксовано понад 120 слов’янських пам’яток VIII-Х ст., на лівобережжі – зовсім інша картина. Тут простежується лише 3-4 пам’ятки даного періоду. Проте в ХІІ ст. цей процес кардинально змінюється. Вже на лівому березі Дністра нараховується 34, з них три літописні міста (Бакота, Ушиця, Калюс).

Тому історію заселеності і будівництва міст, городищ слід розділити на такі періоди: 1) ІХ-ХІ ст. час дальшого заселення регіону Подністров’я та спорудження невеликих укріплених поселень і селищ. На цей етап припадає заселення ареалу тиверцями і уличами, який співпадає з першим піком активізації демографічних процесів; 2) ХІІ-ХІІІ ст. - час входження території Пониззя до складу Галицького князівства, а згодом об’єднаної Галицько-Волинської держави. Це період масового будівництва городищ і міст, різкого піднесення продуктивних сил в регіоні, який призвів до стабілізації і різкого зростання чисельності населення

В розділі досліджено проблему формування території Пониззя, визначено його кордони. На основі цього проаналізовано, що в межах Пониззя проживало на межі ХІІ-ХІІІ ст. до 50 тис. чол., які повною мірою забезпечували розвиток продуктивних сил регіону. З’ясовано, що в історіографії проблеми до складу Пониззя ХІІ-ХІІІ ст., головним чином, залучалася територія лівого берега Середнього Дністра між притоками Серет на північному заході і Калюс – на півдні, а також прибережна смуга на правому березі цієї ріки. У дисертації територія Пониззя значно розширена за рахунок включення території на правобережжі між Верхнім Прутом і Середнім Дністром, що є важливим для відтворення істини про досліджуваний ареал.