Розділ перший „Історіографічний огляд і джерельна база”

присвячений характеристиці джерел та аналізу історичної літератури з теми дисертації, визначено ступінь їх висвітлення.

Історіографію проблеми можна поділити на такі періоди: 1) література XVIII – початку ХХ ст.; 2) історіографія радянської доби; 3) сучасна історіографія.

Пізнавальний і науковий інтерес до історії Галицько-Волинської Русі з проекцією на Середнє Подністров’я та на деякі аспекти існування в їхньому складі Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. започаткувався ще в останній чверті ХVIII cт. австрійськими істориками Л.А. Гебхардом, Й.А. Хоппе, і особливо Й.Х. Енгелем, які опублікували праці, присвячені історії Галицькій землі. Вивчення минулого Галицько-Волинського князівства українськими дослідниками припадає на кінець 30-х – початок 60-х років ХІХ ст. Цей період представлений капітальними монографіями вчених львівської наукової школи І.І. Шараневича “История Галицко-Владимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453” (1863), Д.І. Зубрицького “История древнего Галическо-Русского княжества” (1852-1855)), матеріали яких пізніше впроваджені М.С. Грушевським в його “Історії України-Руси”, а також російських істориків А. Клеванова “История Юго-Западной Руси от ее начала до половины ХІV столетия” (1849) та М.П. Смирнова “Судьбы Червоной или Галицкой Руси до соединения ее с Польшей” (1860), польських учених з даної проблеми А. Бельовського, О. Яблоновського, Ю.А. Роллє (псевд. д-р Антоній Ю.). Зокрема, Д.І. Зубрицький вперше визнає існування придністровського Пониззя у зв’язку з Галичем, вказує на непокірність його боярства князівській владі.

Серед дослідників другої половини ХІХ – початку ХХ ст. слід виділити В.Б. Антоновича, який видав курс лекцій “Історія Галицької Русі”, та його учнів-послідовників, а саме М.П. Дашкевича, М.В. Молчановського та М.С. Грушевського. Зокрема, М.В. Молчановський у праці “Очерк известий о Подольской земле до 1434 года.” (1885) вперше зробив спробу подати історичні відомості про Пониззя за літописними даними.

Таким чином, з кінця ХVIII і до початку ХХ ст. в зарубіжній (австрійській, німецькій, польській, російській) та українській історіографії були закладені початки дослідження історії Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. у контексті вивчення Галицької землі, зроблені спроби археологічно вивчити його міста (Бакота, Василів).

Наступним етапом у вивченні історії Південно-Західної Русі стали праці радянських істориків, археологів, що припадають на 20-ті – початок 90-х рр. ХХ ст. Особливістю даного етапу є класовий підхід до розв’язання поставлених завдань, що не завжди давало змогу об’єктивно висвітлювати події. Однак, у цей час широких масштабів набирають археологічні дослідження, які дають змогу розширити історичну базу джерел з істотрії Галицько-Волинського князівства. Значний внесок у з’ясування проблеми здійснили науковці ленінградської (нині петербурзька), московської, київської та львівської історичних шкіл, які різнилися між собою своїми специфічними підходами і напрямами до вивчення цієї епохи.

Представники ленінградської школи В.В. Мавродін, М.Б. Свердлов, С.С. Пашин, А.Ю. Дворниченко, особливо І.Я. Фроянов та інші у своїх працях здійснили глибокий аналіз суспільно-економічного і політичного укладу княжої доби, анатомічно розглянули процеси феодалізації та соціальних антагонізмів, у тому числі на Галицькому Пониззі. В.Т. Пашуто в монографії „Очерки по истории Галицко-Волынской Руси” (1950) узагальнив її історію, поклавши в основу вивчення боярсько-князівські відносини. Окрім істориків, проблемами Галицько-Волинського князівства займались археологи П.А.

Керманичі і послідовники московської наукової школи Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров, Л.В. Черепнін, А.А. Горський, Я.М. Щапов, О.М. Рапов, археологи Б.О. Рибаков, В.В.Cєдов, Г.Б. Федоров, А.В. Куза та інші також спрямували головну увагу на вивчення соціально-економічних та політичних процесів Галицько-Волинської Русі, формували і обстоювали офіційний курс радянської історіографії у поглядах на Київську Русь та на її князівства, який сьогодні особливо з проблеми початків Української держави не поділяється сучасною українською історичною наукою.

Представниками київської наукової школи у 1950-х – 80-х рр. виступили відомі історики та археологи М.Ф. Котляр, П.П. Толочко, М.Ю. Брайчевський, В.Й. Довженок, В.К. Гончаров, В.Д. Баран, В.М. Ричка, М.П. Кучера, П.А. Горішній, С.П. Пачкова та ін. Своїми дослідженнями ці вчені нагромадили значний фактичний матеріал з історії Галицької землі княжої доби і за аналізом суспільно-політичних подій того часу зайняли осібне місце в історіографії проблеми.

Іншим важливим центром дослідження історії галицьких земель ІХ-ХІІІ ст. стала львівська наукова школа, яку очолював до середини 60-х років ХХ ст. відомий учений І.П. Крип’якевич, а потім продовжили його справу Я.Д. Ісаєвич, Я.Р. Дашкевич, О.О. Ратич, І.К. Свєшніков, Л.В. Войтович й ін. Головним досягненням цієї школи стало завершення у 1958 р. багаторічної праці над створенням монографії І.П. Крип’якевичем “Галицько-Волинське князівство”, яка була опублікована згодом через чверть століття.

У 50-80-ті роки ХХ ст. сформувалися ще два наукових центри по вивченню історії Галицько-Волинського князівства і, зокрема, Пониззя – буковинський та кам’янець-подільський. Буковинський центр дослідження історії княжої доби очолював Б.О.Тимощук, під керівництвом якого було видано ряд праць, що стосуються історії Пониззя, а саме „Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХIV ст.)” (1982), “Восточнославянская община VI-Х ст.” (1990). В його дослідженнях зроблені важливі історичні та теоретичні узагальнення про княжу добу, про входження Середнього Подністров’я до Київської Русі та Галицько-Волинського князівств, актуальність яких незаперечна й на порозі ХХІ ст.

Сучасна історіографія, що присвячена проблемам Галицько-Волинського князівства і, зокрема Пониззя, представлена працями таких дослідників 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст., як М.Ф. Котляра, В.М. Рички, П.П. Толочка, О.П. Моці, О.П. Толочка та ін. (м. Київ) Б.О. Тимощука, І.П. Русанової (Чернівці-Москва), І.С. Винокура (м. Кам’янець-Подільський), Л.П. Михайлини, С.В. Пивоварова, І.П. Возного (м. Чернівці), Я.Д. Ісаєвича, Л.В. Войтовича (м. Львів), С.Д. Федаки (м. Ужгород), В.В. Майорова (м. Санкт-Петербург) й ін. Підсумовуючи історіографічний огляд відображення історії та культури Дністровського Пониззя ХІІ-ХІІІ ст. у науковій літературі, мусимо визнати, що при всій значній палітрі вивчення Галицької землі і прилеглих до неї регіонів княжої доби, у більшості названих праць Пониззя розглядається епізодично, фрагментарно або дотично. Досі давньоруське Пониззя залишається в тіні Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, на які звернута головна увага науковців.

Вся джерельна база даного дослідження може бути умовно поділена на два види: писемна (давньоруські і зарубіжні літописи, хроніки) та археологічна (звіти археологічних експедицій).

В розділі наголошується, що головним джерелом при підготовці роботи виступили опубліковані в „Полном собрании русских летописей” (ПСРЛ), а також різні окремі видання літописних списків і зводів ХІ-ХVI ст., здійсненні у ХІХ – на початку ХХІ ст. (всього опрацьовано 22 літописи), з-поміж яких в центрі уваги вивчення виступили „Повість Минулих літ”, „Іпатіївський літопис”, „Галицько-Волинський літопис” та ін. Вартісним джерелом для вивчення суспільно-економічних проблем історії Пониззя виступає „Руська Правда”.

Підсумовуючи огляд джерел, можна зазначити, що їх збереглася значна кількість. Але більшість з них тільки опосередковано стосується досліджуваної проблеми, мають фрагментарний характер, потребують всебічного аналізу, перевірки і зіставлення фактів, які в них наводяться. Тому для залучення якомога ширшого їх кола довелось провести значну пошукову роботу.