Контроль розрахунків з відшкодування матеріального збитку

Перед тим як приступити до опису процедури ревізії розрахунків з відшкодування матеріального збитку, варто виділити дві, на наш погляд, найбільш характерні ситуації.

У першому випадку - факт нанесення підприємству матеріального збитку, виявленого до моменту прибуття ревізійної групи на об’єкт.

Трохи інакше виглядає друга ситуація, коли нанесений підприємству збиток виявляється в ході проведення самої ревізії. Розкриті порушення знаходять висвітлення в матеріалах ревізії, а в контрольно-ревізійному органі приймається рішення щодо встановлення перед адміністрацією граничних строків по врегулюванню питань про відшкодування підприємству матеріального збитку. Рішення контрольно- ревізійного органу в письмовому вигляді передається підприємству. Після закінчення встановленого строку ревізійні працівники повинні перевірити виконання підприємством усіх запропонованих для виконання заходів.

Джерелами ревізії розрахунків з відшкодування матеріального збитку є такі документи:

і акти інвентаризації; і інвентаризаційні описи; і порівнювальні відомості;

і письмові пояснення матеріальновідповідальних осіб; і договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

і накази про стягнення матеріального збитку з винних осіб; і накази про списання матеріального збитку на збитки підприємства;

і розрахунки сум матеріального збитку; і первинна документація;

і регістри аналітичного й синтетичного обліку за відповідними рахунками й іншій документації.

Приступаючи до перевірки розрахунків з відшкодування матеріального збитку, ревізор вимагає надання повного обсягу документації по кожному факту подібних порушень.

Насамперед необхідно з’ясувати причини виникнення ситуацій, які призвели до матеріального збитку.

Що стосується віднесення сум матеріального збитку на рахунок винних осіб, тут важливо перевірити правильність визначення працівників підприємства, що несуть пряму відповідальність за зберігання тих або інших цінностей. При цьому необхідно з’ясувати, наскільки адміністрація підприємства виконувала свої обов’язки по забезпеченню належних умов зберігання й використання товарно-матеріальних й інших цінностей. Якщо в результаті контролю буде (була) підтверджена провина адміністрації, ревізор зобов’язаний перевірити, як вплинула ця інформація на визначення винних у порушенні осіб.

Однією з найвідповідальніших і одночасно найскладніших процедур, які здійснюються перевіряючими в процесі контролю розглянутих операцій, вважається перевірка правильності визначення суми матеріального збитку. Контрольні дії включають перевірку дотримання методики розрахунку матеріального збитку й коректності здійснення арифметичних дій. Іншими словами ревізор, використовуючи прийом техніко-економічних розрахунків, самостійно визначає величину нанесеного підприємству збитку. У кожному окремому випадку необхідно враховувати вид цінностей, індекс інфляції, величину податку на додану вартість стосовно балансової вартості відсутніх цінностей, суму акцизного збору й відповідний коефіцієнт.

Так, при перевірці розміру збитків від недостачі інвентарного об’єкта основних коштів член ревізійної групи контролює, щоб балансова вартість відсутнього об’єкта, що використовується в розрахунках, не була нижчою ніж 50% інвентарної вартості (первісної, з урахуванням поточних змін). Недотримання цієї умови з боку підприємства призводить до неправильного визначення суми підлягаючому відшкодуванню збитку.

Після використання методу техніко-економічних розрахунків ревізор вивчає заходи, які були початі на об’єкті, що перевіряється, для усунення виявлених порушень, їхньому запобіганню в майбутньому й стягнення належних сум з винних осіб.

По кожному окремому випадку перевіряючий розглядає прийняте адміністрацією рішення про форму відшкодування збитку винними особами. Коли належні суми відшкодовуються матеріально-відповідальними особами вроздріб (наприклад, із заробітної плати), повинна бути доведена неможливість одноразового відшкодування. Здійснення контрольних дій на даному етапі припускає також використання матеріалів правоохоронних органів держави й взаємне співробітництво з ними. Це пов’язано з тим, що окремі працівники відмовляються визнати свою причетність до завдання збитків. Ревізор вивчає матеріали судових розглядів по цивільних позовах, ініціатором яких є підприємство. Рішення суду чітко визначає форму й строки відшкодування матеріального збитку винними особами.

Потім перевіряється реальність здійснення операцій з відшкодування матеріального збитку. Джерелами контролю цього напряму є розрахункові відомості по заробітній платі, прибуткові касові ордери та інші облікові регістри. Ревізор з’ясовує, чи проводяться всі необхідні утримання із заробітної плати винних осіб. Відсутність у розрахункових відомостях стягуваних з винуватців сум викликає потребу перевірити факти відшкодування нанесеного збитку через касу підприємства. Відсутність фактів компенсації збитків винними особами є підставою для відбору письмових пояснень у посадових осіб підприємства, на яких покладені обов’язки по поточному контролю над виконанням пропонованих винуватцям позовів.

Наступним етапом контролю операцій з відшкодування матеріального збитку є перевірка повноти погашення збитків матеріальновідповідальними особами. Співробітники контролюючого органу вивчають аналітичну документацію по рахунку №375 “Розрахунки з відшкодування нанесеного збитку” в розрізі кожної винної особи (відомість №3.2). При цьому порівнюють суми, що належать до відшкодування, і фактично внесені (утримані) гроші.

Після того як перевіряючий переконується в повній компенсації заподіяного підприємству збитку, контролюється сплата винними особами штрафних санкцій у Державний бюджет України. Відповідно до діючого в цей час законодавства, розмір матеріального збитку (отриманий розрахунковим шляхом) у сумі збитків, нанесених підприємству, залишається в його розпорядженні, а величина, що залишилася, підлягає перерахуванню в Держбюджет України. Використовувана процедура врегулювання питань з відшкодування матеріального збитку свідчить про гранично тверде відношення держави до незаконних дій і фактів безгосподарності.

2.8.