УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

Банківська система виконує важливі макроекономічні функції, пов’язані з трансформацією заощаджень у інвестиції та забезпеченням безперервного функціонування системи розрахунків як в межах народного господарства країни, так і з зовнішньоекономічними партнерами.

Сучасний етап розвитку системи міжнародних банківських розрахунків характеризується взаємодією трьох основних тенденцій. По-перше, це глобалізація міжнародних банківських розрахунків, що виражається у прийнятті на глобальному рівні правил обігу платіжних інструментів та використання різних форм розрахунків. До таких правил відносяться уніфіковані правила Міжнародної торгової палати по інкасо в редакції 1995 р. (публікація МТП № 522), уніфіковані правила та звичаї МТП для документарних акредитивів в редакції 2007 р. (публікація МТП № 600); Доповнення до уніфікованих правил для електронного представлення документів (2001 р.); Уніфіковані правила з міжбанківського рамбурсування за документарними акредитивами (1995 р.); Міжнародна практика Стендбай (1998 р.) тощо. По-друге - це зростання кількості суб’єктів міжнародних розрахунків за рахунок розширення кола осіб, які користуються міжнародними розрахунковими послугами банків. І, по-третє, - це розвиток інформаційно- технічних комплексів, призначенням яких є посилення безпеки міжнародних розрахунків, підвищення їх швидкості та надійності.

У зв’язку із зростанням зовнішньоекономічного обороту України, інтеграцією українських банків до світової фінансової системи, відкриттям філій іноземних банків в Україні роль міжнародних банківських розрахунків постійно зростає.

-визнання існування ризиків здійснення міжнародних розрахунків та уточнення їх змісту;

-проведення класифікації ризиків;

-розробка процедур оцінки ризиків;

-розробка та реалізація політики зменшення ідентифікованих ризиків. Ризики банківських розрахунків - це загроза втрат, пов’язаних з специфікою міжнародних банківських операцій, що здійснюється кредитними організаціями. Ризики міжнародних банківських розрахунків можливо умовно поділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх відносять ризики, пов’язані з діяльністю іноземних партнерів (експортерів, імпортерів, банків-

кореспондентів), а до внутрішніх ризиків - ризики, обумовлені діяльністю національних суб’єктів, які беруть участь у проведенні міжнародних розрахунків.

Внутрішні ризики міжнародних банківських розрахунків можливо диференціювати за ознаками, які представлені в таблиці 1. Наступним кроком в розробці методики оцінки внутрішніх ризиків міжнародних банківських розрахунків є визначення етапів їх оцінки.

Таблиця 1

Класифікація внутрішніх банківських ризиків при здійсненні банком зовнішньоекономічної діяльності

Для аналізу та оцінки ризиків необхідно, в першу чергу, створити інформаційну базу щодо основних проблем, що виникають в процесі міжнародних банківських розрахунків. Має бути нагромаджена статистика щодо фактів технічних збоїв, технологічних помилок, претензій клієнтів комерційних банків.

Наступним кроком дана інформаційна база має підкріплюватися створенням і оновленням нормативно-правової бази міжнародних банківських розрахунків, яка включає не тільки положення, інструкції та листи НБУ, але і відслідковує зміни в уніфікованих правилах та звичаях.

Наступним етапом аналізу міжнародних банківських розрахунків має стати процес визначення збитків, неотриманих доходів, пов’язаних із несприятливим чинниками, що проявилися в процесі міжнародних банківських розрахунків. При цьому загальні витрати банку з ліквідації наслідків ризикових ситуацій потрібно розраховувати шляхом додавання усіх витрат по кожній ризиковій ситуації за наступною формулою:

n

DSC = 2 P_t ^х SC_t,

t =1

де SC - загальні витрати банку на усунення наслідків ризикових ситуацій, що виникають при міжнародних банківських розрахунках;

P_t _ вірогідність настання t-тої ризикової ситуації;

SC_t _ витрати банку на усунення t-тої ризикової ситуації

n - загальна кількість ризикових ситуацій у міжнародних банківських розрахунках.

Вся сукупність методів управління ризиком здійснення міжнародних розрахунків може бути поділена на дві групи: адміністративні (ухилення від ризику) та економічні (страхування, гарантування). Адміністративні методи ґрунтуються на директивному підході до організації контролю за проведенням розрахунків і передбачають володіння інформацією щодо особливостей відвантаження товарів, оформлення документів для розрахунків за відвантажену продукцію, технологією здійснення міжнародних платежів. Основу другої групи методів становлять заходи економічного впливу на рівень ризиків, які несуть міжнародні розрахунки та нейтралізації можливих фінансових наслідків їх прийняття. Для досягнення оптимального результату банкам доцільно використовувати сукупність методів, які дозволяють максимально повно впливати на джерело ризику і управляти ймовірними наслідками його реалізації.

Лондар С.Л.,

д.е.н., професор,

віце-президент ДННУ «Академія фінансового управління»

Міністерства фінансів України

Козоріз А.В.,

аспірант,

ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України