Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель

1. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.

2. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.

3. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.

4. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

До частини першої. Консервація земель - "припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров 'я" (ст. 1 ЗУ "Про охорону земель").

Можлива консервація як конкретних земельних ділянок, так і великих масивів земель. Загальнодержавні й регіональні програми консервації земель можуть розроблятися на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Після погодження і затвердження цих програм відповідними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування розробка проектів консервації земель та їх реалізація здійснюються у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Наказ Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель").

Відповідно до ст. 172 ЗКУ консервації підлягають деградовані, малопродуктивні та техно­генно забруднені землі.

Відповідно до розділу 3 "Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", затвердженої ЗУ від 21.09.2000, здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів є одним із пріоритетних завдань формування екологічної мережі.

У землевпорядній науці розрізняють т.з. консервацію-реабілітацію та консервацію-трансформацію. У першому випадку рілля після певного періоду відпочинку знов залучається у виробництво (після відновлення показників ґрунту), при трансформації деградовані та малородючі ґрунти вилучаються з ріллі безповоротно405.

Консервація передбачає припинення використанні земель на певний, чітко визначений строк. Після закінчення строку консервації земель, визначених проектом консервації, орган, який прийняв рішення про консервацію земель, розглядає пропозиції щодо повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціональне та екологічно безпечне використання. За наявності негативних висновків строк консервації продовжується у відповідності до подальших обґрунтувань (п. 14 Порядку консервації земель).

До частини другої. Вибір форми консервації залежить від конкретних характеристик земельної ділянки. Зокрема, залісення доцільно здійснювати у випадках із ярами, крутими схилами, земельними ділянками вздовж доріг, по берегам водойм. Залуження доцільно здійснювати тоді, коли в подальшому передбачається повернення земельної ділянки до сільськогосподарського обробітку тощо.

Заліснення як форма консервації земель здійснюється за проектами землеустрою щодо визначення земельних ділянок, які підлягають залісненню, в розрізі сільських рад.

Залуження та залісення належать до меліоративних заходів, їхнє здійснення регламентується положеннями ЗУ "Про меліорацію земель" (ст.ст. 5, 8 та ін.).

Залісення регламентується також положеннями лісового законодавства про лісорозведення (див. ст. 81 ЛК України, ПКМ від 01.03.2007 №303 "Про затвердження Правил відтворення лісів"). При залісенні відповідна земельна ділянка переводиться до земель лісогосподарського призначення (див. ст. 20 ЗКУ та коментар до неї, ст. 81 ЛК України).

До частини третьої. Положення коментованої норми відтворене також у ст. 51 ЗУ "Про охорону земель" і конкретизоване у Наказі Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель".

Консервація здійснюється на підставі договору із власником земельної ділянки, розпоряд­ження (прийнятого рішення) відповідного органу, проекту консервації земель (розглядається, проходить експертизу та затверджується як землевпорядний проект - див. п. "д" ч. 1 ст. 20, ст. 30 ЗУ "Про землеустрій", ЗУ "Про державну експертизу землевпорядної документації").

Ідея проведення консервації у договірному порядку ґрунтується на намірі здійснити економічне стимулювання власника земельної ділянки до відновлення стану земельної ділянки (див. п. "г" ч. 1 ст. 205 ЗКУ, ч. 1 ст. 27, ст. 55 ЗУ "Про охорону земель").

Землевласники і землекористувачі звільняються від плати за землю, за земельні ділянки, на яких з дотриманням визначеного законодавством порядку виконуються роботи з консервації земель на період тимчасової консервації таких земель (ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про плату за землю").

До частини четвертої. Порядок проведення консервації земель на підставі коментованої норми визначено Наказом Держкомзему України від 17.10.2002 №175 "Про Порядок консервації земель".

Розділ VII

УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Традиційно, при аналізі такої правової категорії як управління йде мова про організаційно-правове забезпечення (систему органів, що здійснюють управління, та її правове закріплення) та функціонально-правове забезпечення (тобто правове закріплення відповідних функцій).

У коментованому розділі йдеться власне про функції управління, тобто його функціонально-правове забезпечення.

Функції управління у галузі земельних відносин у доктрині визначаються як види (напрями) діяльності уповноважених органів щодо забезпечення раціонального й ефективного використання, охорони та відтворення земель (за основу взяте визначення А. П. Гетьмана407).

Глава 29

Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень

На момент проголошення незалежності України багато населених пунктів не мали встановлених меж. В офіційних документах можна знайти твердження, що і "на даний час межі більшості населених пунктів не встановлено, що призводить до серйозних проблем при стягненні земельного податку, розпорядженні землями"""*. За іншою інформацією, вже станом на 01.01.2002 в Україні було завершено визначення меж у 71,7% населених пунктів, у тому числі у 24 % міст обласного значення, 46 % міст районного значення, у 54,7 % селищ і у 72,8 % сіл. Повільно йде цей процес у Херсонській, Полтавській, Львівській, Миколаївській та Чернігівській областях, містах Києві та Севастополі. Багато встановлених меж є застарілими - наприклад, востаннє межі Києва офіційно затверджувалися у 1936 p., з тих пір фактична площа міста виросла майже на 200 кв. км. Вважається, що основна при­чина повільних темпів робіт із встановлення меж - дефіцит коштів. Проте співставлення вартості витрат на визначення меж населених пунктів із надходженнями до бюджету від використання земельних ресурсів (витрати складають 3-8 % від надходжень) дозволяє вважати, що проблема є перебільшеною409.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають такі адміністративно-територіальні утворення (за ЗКУ - "утворення", за Конституцією України - "одиниці"): Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ч. 1 ст. 133 Конституції України), причому під термінами "район" і "район у місті" треба розуміти різні за своїм значенням адміністративно-територіальні утворення (Рішення Конституційного Суду №11 -рп/2001 від 13.07.2001410).

Крім того, мають місце випадки включення сіл в межі міст, що також не відповідає нормам Конституції України (див., наприклад, Рішення Київської міської ради №162/1139 від 30.01.2001 "Про адміністративно-територіальний устрій міста Києва"4'2).)

За даними статистичної звітності, на 01.01.2006 в Україні нараховується 490 районів, 457 міст, 118 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10281 сільських рад, 28562 сільських населених пунктів413.

Спеціального ЗУ "Про адміністративно-територіальний устрій", який має детально врегулювати відносини щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіапьних утворень, досі не прийнято.

Процедура визначення меж включає в себе розробку відповідного проекту землеустрою, затвердження проекту та посвідчення меж.