§ 2. Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства

Конституція, як Основний Закон нашої країни, має найвищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Во­ни становлять юридичну основу формування і функціонування національної правової системи, а отже є фундаментальними джере­лами усіх галузей права, у тому числі й земельного.

Усі конституційні норми, що регулюють відносини, пов'язані з використанням і охороною земель, можна поділити на чотири ос­новні групи:

1) положення, які встановлюють основи правового режиму землі як природного об'єкта і природного ресурсу: земля, її над-

32

ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу (ст. 13); земля є основним національним багатством, що знаходиться під особ­ливою охороною держави; право власності на землю гаран­тується; це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14);

2) положення, що закріплюють право громадян на землю: ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; примусове відчужен­ ня об'єктів права приватної власності може бути застосоване ли­ ше як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і по­ вного відшкодування їх вартості; кожен має право володіти, ко­ ристуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситу­ ацію і природні якості землі (ст. 41); громадяни мають рівні кон­ ституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

3) положення, які визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель. Вони закріплені у статтях, що регламентують загальнопра- вову компетенцію органів державної влади і місцевого самовряду­ вання і не мають чіткої галузевої конкретизації;

4) положення, що закріплюють: право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на вільний доступ до інформації про стан на­ вколишнього природного середовища, що не може бути засекрече­ на (ст. 50); правосуб'єктність держави у сфері охорони довкілля, тобто її обов'язок забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території нашої країни (ст. 16); обов'язок кожного громадянина не завдавати шкоди природі, відшкодовува­ ти завдані ним збитки (ст. 66); відповідальність власника за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі (ч. 7 ст. 41). У Конституції міститься великий масив інших норм загально­ го характеру, пов'язаних з вирішенням питань використання та охорони земель.

2-й, 33