§ 10. Правовий звичай
Правовий звичай не належить до мусульманського права. Він визнається ним доповнюючим джерелом у тих питаннях, які мусульманське право не регулює (наприклад, звичаї, що стосуються суми приданого і способів його виплати; звичаї, що регулюють використання джерела води між земельними володіннями).
Деякі нації і народи (бедуїни багатьох районів Аравії, бербери Південної Африки та ін.), які прийняли ісламську релігію, її догматику і культ (але не мусульманське право), продовжують і дотепер додержуватися звичаїв. Іслам поширився у цих народів лише завдяки своїй лояльній позиції стосовно їх звичаїв.Наприклад, у південних районах Йемену мусульманське право традиційно використовується в містах; у сільських місцевостях продовжують переважати доісламські звичаї. Усталеність звичаїв (наприклад, кровна помста, яка суперечить мусульманському праву) була настільки великою, що після здобуття незалежності Йемену знадобилося прийняття закону про кримінальну відповідальність за кровну помсту.
Про усталеність правових звичаїв свідчать їх визнання у деяких країнах (Йорданія) джерелом права на законодавчому рівні, а також дія судів звичаєвого права.
Еще по теме § 10. Правовий звичай:
- § 2. Правовий звичай Правовий звичай є історично першою формою права.
- § 5. Правовий звичай
- 2. Правовий звичай.
- § 7. Правовий звичай
- § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
- Правовий звичай
- 11. Міжнародний звичай як джерело МП.
- §2. Звичай та звичаєве право
- § 5. Звичай в англо-американській правовій сім'ї
- § 7. Звичай у системі джерел романо-германського права
- § 4. Право і звичай
- 14. Співвідношення м/н звичаю та м/н договору.
- 37.Міжн-прав-й звичай як джерело МЕП.