Кропив’янка і набряк Квінке

Кропив’янка (від лат. urtica — кропива) — це назва групи захворю­вань, які відрізняються за механізмами розвитку, але характеризують­ся основним клінічним симптомом — появою на шкірі пухирців (урти- карій), досить чітко оконтурованих, розміром від кількох міліметрів до кількох сантиметрів.

Близько 20% населення страждають на кропив’янку, викликану різ­номанітними причинами, хоча б один раз у житті. Труднощі у діагности­ці і лікуванні кропив’янки пов’язані з поліетіологічністю захворювання.

Етіологія. Гостра кропив’янка найчастіше викликається медикамен­тами, харчовими продуктами, інфекційними агентами, укусами комах. Хронічна кропив’янка частіше пов’язана з різноманітною патологією внутрішніх органів. Окремо розглядаються види кропив’янки, спричи­нені фізичним навантаженням, дією фізичних факторів (стискання, ві­брація, сонячне опромінення, тепло, холод).

Патогенез. Незалежно від причин, які викликають кропив’янку, ос­новним патогенетичним механізмом захворювання є вивільнення ме­діаторів при дегрануляції опасистих клітин і базофілів крові, під впли­вом яких розвивається вазодилятація, підвищується проникність пост- капілярних венул з утворенням еритематозних пухирців, виникає свер­біння. Імунологічно обумовлена кропив’янка (алергічна) може розвива-

_я за участю І-ІП типів імунологічних реакцій (у дітей у більшості ви- ^Тдд_Ків спостерігається реагіновий механізм за участю IgE).

^Г Класифікація. За перебігом кропив’янку поділяють на гостру (симп­томи тривають до 6 тижнів) і хронічну (більше 6 тижнів).

Клініка. При гострій алергічній кропив’янці клінічні симптоми роз­виваються швидко (протягом півгодини після потрапляння в організм алергену). З’являються численні уртикарії різних розмірів, частіше блі­до-рожевого або червоного кольору, оточені по контуру еритемою, яка зникає при натисканні.

Хронічна кропив’янка проявляється невеликими висипами на шкі­рі плямисто-папульозного характеру, менш вираженими у порівнянні з гострою кропив’янкою ексудацією і свербінням. Епізоди загострення виникають після ремісії різної тривалості, захворювання спостерігаєть­ся протягом місяців і років.

Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) вважається одним із варіантів кропив’янки. Патологічний процес поширюється глибше на шкіру і підшкірну основу. Клінічно проявляється асиметричним обме­женим набряком шкіри щільно-еластичної консистенції будь-якої ді­лянки тіла. Шкіра на місці набряку незмінена, при натискуванні ямки не залишається. Турбує відчуття печіння і дискомфорт, свербіння не ви­ражений. Небезпечним є набряк Квінке в ділянці гортані, що може при­звести до асфіксії.

Діагностика. Має значення ретельно зібраний алергоанамнез (доз­воляє встановити або запідозрити причину захворювання); типові клі­нічні симптоми (уртикарії, свербіння). Обов’язковими лабораторними дослідженнями є: клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохі­мічні показники крові (загальний білок, білірубін, АлАТ, АсАТ, глюко­за, креатинін, сечовина), копрограма. Такого обсягу обстежень достат­ньо для хворих з алергічною, контактною, вібраційною, температурною формами кропив’янки.

При ідіопатичній кропив’янці, невідомій причині хронічної кро­пив’янки рекомендуються додатково ревматологічні проби, бактері­ологічні і вірусологічні дослідження, виявлення паразитів, найпрості­ших, У3-дослідження внутрішніх органів, ендоскопія, ЕКГ.

Алергологічне обстеження включає: шкірні прик-тести з атонічни­ми алергенами та внутрішньошкірні тести з інфекційними алергенами (у період ремісії, після відміни антигістамінних засобів та глюкокорти-- костероїдів), за необхідності можуть визначатися загальний і специфіч­ні IgE у сироватці крові. Для диференційної діагностики різних варіан­тів кропив’янки проводяться спеціальні тести (холодовий, тепловий, з вібраційним стимулом, виконанням фізичних навантажень та ін).

Диференціальна діагностика. Диференціації вимагають різні варі­анти кропив’янки, алергічний набряк і спадковий ангіоневротичний на­бряк; у випадку хронічної кропив’янки слід виключити системні захво­рювання сполучної тканини, інфекційний мононуклеоз, паразитарні ін­вазії, гепатит А В, С, уртикарний васкуліт.

Лікування. В першу чергу необхідно припинити поступлення алер­гену в організм (відміна лікарського препарату, строга гіпоалергенна ді­єта). Призначаються седативні Hj-гістаміноблокатори (супрастин, та- вегіл) парентерально у перші 1-2 дні з переходом на пероральний при­йом препаратів нового покоління у вікових дозах (лоратадин, цетири­зин, дезлоратадин); ентеросорбенти (ентеросгель, силікс). При неефек­тивності або у випадку тяжкої кропив’янки відразу застосовуються глю- кокортикостероїди парентерально у дозі за преднізолоном 1-5 мг/кг. За показами проводиться дезінтоксикаційна терапія. Надалі признача­ються препарати зі стабілізуючою дією на мембрани базофілів (кетоті- фен) протягом 3 місяців.

У випадку хронічної кропив’янки необхідне лікування супутньої па­тології.