Зародження психології суспільних явищ

В епоху Просвітництва вперше з’являється спроба розкрити культу­рно-історичні закони духовного життя людей. У дослідженні цих зако­нів спостерігається два етапи. Представниками першого були Макіа- веллі, Гоббс, Джон Локк.

Джанбатіста Віко (1668-1774 рр.) - італійський історик. Одним з перших прагнув довести, що розвиток суспільства відбувається за свої­ми власними законами, відмінними від законів інших наук. Виділив та­кі основні закони розвитку суспільства:

• суспільство проходить три етапи - богів, героїв, людей;

• психічні властивості людини похідні від історії розвитку суспіль­ства (абстрактне мислення є наслідком розвитку торгівлі, політики);

• діяльність окремої особи залежить від народного духу (специфі­чних рис суспільства, які не можна розглядати як суму індивідуальних).

Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755 рр.) - французький філософ. В основному своєму творі «Про дух законів» доводив, що навколишнє відбивається у свідомості людей на основі діяльності розуму, що узага­льнює досвід. Узагальнююча діяльність розуму породжує різноманітні суспільні явища (приписи, звичаї, думки людей), які можна об’єднати у певні типові групи. Суспільне життя країн і народів зумовлене природ­ними і історичними умовами. Суспільні закони, звичаї, приписи вибу­довують «дух народу». Суспільні закони відрізняються від природних та діють менш досконало.

Таким чином, у психології ХУІІІ ст. були зроблені важливі досяг­нення, а саме:

— Поява поняття про подразливість і чутливість як специфічні вла­стивості органічних тіл;

— Утвердження ідеї розвитку дійсності (теорії походження світу Лапласа і Канта);

— Рефлекторне тлумачення всіх психічних явищ;

— Постановка в центр уваги психофізіологічної проблеми (зв’язок психіки й нервової діяльності мозку) на зміну психофізичній (зв’язок психіки з навколишньою дійсністю);

— Формулювання ідеї про соціально обумовлені психічні явища. Виникнення проблеми «подвійної детермінованості» (соціальна й тіле­сна обумовленість психічних явищ).