4. Властивості політичної влади

поділяються на універсальні та специфічні. До перших відносять: 1) асиметричність – яка не просто характеризує домінування волі володаря й нерівність його статусу зі статусами підвладних йому, але й відображає якісні розходження їхніх можливостей, ресурсів, прав, повноважень і інших параметрів життєдіяльності; 2) інверсійність яка свідчить про те, що положення пануючих постійно підривається активністю підвладних, у результаті чого їхні статуси можуть динамічно змінюватися й навіть перетворюватися в протилежні; 3) скомбінованість, тобто влада формується на перетинанні зусиль, воль не тільки домінуючої, але й підлеглої сторони; 4) ресурсність, яка засвідчує претензійність влади на ті ресурси, котрі дозволяють суб’єкту досягнути домінування; 5) кумулятивність – орієнтування суб’єкта насамперед на власні інтереси, а не на потребі партнера, намагаючись розширити зону власного впливу й контролю; 6) конструюючи властивості влади є джерелом соціальних перетворень, усвідомленого проектування й коректування суспільних відносин.

Соціальна роль політичної влади найповніше розкривається через її функції, що включають у себе: 1) формування політичної системи і політичних відносин суспільства; 2) управління справами суспільства і держави на різних рівнях; керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами; 3) підтримка громадянської злагоди й громадського порядку; 4) виявлення, локалізація й вирішення конфліктів у суспільстві; забезпечення громадської згоди, консенсусу; примус в ім’я соціально значимих цілей і збереження стабільності; 5) контроль політичних та інших відносин і в кінцевому підсумку створення певного, характерного для того чи того суспільства типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархічного, республіканського), відкритого або закритого, відокремленого від держави (автократичного) суспільства, притаманної даній державі політичної системи, відповідних їй політичних відносин та інших політичних характеристик.

Політична влада спирається на такі основні засоби: примус, легітимність, угоду. Парадигма примусу розглядає владу як організований примус держави (насильницький, узаконений, правовий, ідеологічний, прихований) для забезпечення суспільного порядку національної безпеки тощо. Парадигма легітимності ґрунтується на тому, що влада тримається на довірі підданих або громадян до існуючих державних інститутів в силу домінуючих у даному суспільстві цінностей і норм. Парадигма суспільної угоди розглядає владу як угоду між владними і суспільними інститутами з приводу надійного забезпечення прав і свобод громадян, національної безпеки.

Політична влада типологізується за характером примусу, типом легітимності, ступенем публічності, типом владного суб’єкта, джерелами формування, ступенем поділу влади та механізмом стримування і противаги. За характером примусу політична влада може бути поліційно-репресивною (насильницькою), узаконеною та правовою. Ступінь публічності характеризує відкритість влади суспільству. За цим критерієм виділяються три види влади: видимого (прозорого) правління; напівприхованого (тіньового) управління та кринтократичного (таємного), правління. За типом владного суб’єкта влада може бути інституціолізованою (абсолютна, необмежена, обмежена, централізована, децентралізована, деконцентрована), груповою (національна, партійна, корпоративно-кланова, мафіозна), особистою (монархічна, деспотична, тиранічна, диктаторська, харизматично-традиційна). За джерелами формування влади влада типологізується як тиранічна, деспотична, монархічна, аристократична, деспотична (джерелами є суб’єкти політичного процесу), а за іншою групою критеріїв – як династична, узурпаторська, виборна, призначувана, делегована (джерелами є інституціональні механізми її формування). Теорія поділу влади передбачає існування трьох незалежних гілок державної влади – законодавчої, виконавчої та судової. Між ними повинен існувати механізм стримування і противаги, який забезпечує неможливість надмірної концентрації влади в одному із владних інститутів. За способами політичного правління Б. Гаврилишин розділяє наступні типи влади: типу противаги (ґрунтується на індивідуалістсько-конкуруючих цінностях), колегіальну (існує висока ступінь суспільної згоди або громадяни поділяють систему групово-кооперативних цінностей) та унітарну (для якої характерні концентрація влади; відсутність летальної опозиції або противаги).