3. Панування

є таким механізмом здійснення влади, який набуває форми соціальних інститутів і передбачає поділ соціальних груп на пануючі й підлеглі, ієрархію і соціальну дистанцію між ними, виокремлення та відокремлення особливого апарату управління.

У сучасній політичній літературі нерідко виділяють наступні аспекти (або вимірювання) трактування феномена влади: 1) директивний аспект, згідно з яким влада розуміється як панування, що забезпечує виконання наказу, директиви. Тут влада розуміється як можливість здійснити свою волю шляхом застосування різних наявних засобів, ресурсів. Очевидно, що це реальна і дуже важлива характеристика влади; 2) функціональний аспект, тобто поняття влади як здатності та вміння практично реалізовувати функцію суспільного управління. Цей аспект влади обумовлений тим, що влада взагалі є виразником певних відносин між тими чи іншими суб’єктами (окремими громадянами чи організаціями); 3) комунікативний аспект влади пов’язаний з тим фактором, що влада так чи інакше реалізується через відносини, через мову, зрозумілу всім сторонам суспільного співіснування; 4) соціальний аспект передбачає, що влада розглядається як силові відносини, які виражають реальне домінування, необхідність фактора сили; 5) психологічний аспект влади розуміється як силове лідерство, установлюване в міжособистісній взаємодії, де стратифікуються провідна й відома сторони: перша – суб’єкт, пан, друга – об’єкт; 6) гносеологічний аспект влади стверджує, що влада є цілеспрямованим засобом утилізації знань; 7) особливістю влади в організаційному аспекті є те, що встановлюваний владою порядок забезпечує простір діяльності переважно репродуктивної, безсумнівно сковує соціальна творчість особистості й мас; 8) влада сприймається як засіб існування впливу, підлеглості, примусу згідно політичного аспекту.

Влада як суспільні відносини керування-виконання припускає наявність наступних елементів: 1) присутність не менш ніж двох партнерів (суб’єкта, що володіє владою, і об’єкта, змушеного підкорятися); 2) суб’єктом і об’єктом можуть бути як окремі особи, так і групи осіб, організації, держави й т.д.; 3) необхідний наказ, того хто здійснює владу, тобто вираження їм волі стосовно підвладного. Наказ, як правило, супроводжується погрозами застосування відповідних санкцій у випадку непокори або обіцянками певних заохочень при своєчасному виконанні; 4) влада проявляється тоді, толи той над ким здійснюється влада підпорядковується волі того (тих), кому належить влада; 5) влада передбачає наявність суспільних норм, що встановлюють, що той хто віддає накази має на це право, а той, кому ці накази адресовані, зобов’язаний їм підкорятися.

До основ (або підстав) влади розуміються засоби, джерела, опорні частини, що їх використовують або вони можуть бути використані для побудови та здійснення влади.. Підстави влади є засобами, інструментами, які використовуються для впливу на об’єкти владарювання з метою досягнення поставлених цілей. Важливими джерелами влади виступають сила (в тому числі і груба), багатства, володіння матеріальними благами у вигляді грошей, засобами виробництва або інформаційними цінностями, займане положення, авторитет, знання, харизма, престиж.

Виражена в законах, нормах, правилах, заборонах, приписаннях, вольових і емоційних впливах, влада існує у формах – потенційних і реальних. Потенціал влади складається як з фактично використовуваних підстав володарювання, так і потенційних можливостей, які тимчасово не використовуються.

Ресурсами влади є можливості, засоби, джерела, потенціал влади, які можуть бути успішно задіяні для рішення того або іншого завдання, проблеми, досягнення тих або інших цілей, взагалі можливості даної влади в конкретній області. Поняття «ресурси влади» вживається у широкому і вузькому розумінні. У широкому – це все те, що суб’єкт влади може використовувати для впливу на об’єкт: це особисті властивості суб’єкта (компетентність, організованість тощо); певні ознаки об’єкта (звичка підкорятися тощо); конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародний стан тощо), а також інші засоби діяння.

Важливим компонентом влади є ресурси, наявність яких дає змогу успішно вирішувати важливі соціальні програми. До ресурсів влади належать: 1) структурні ресурси – закони, суд, державний апарат, партійна дисципліна, авторитет лідера, вплив регіональних владних структур; 2) психологічні ресурси – страх, інтерес, віра, переконання; 3) матеріальні ресурси – забезпечення матеріальних потреб, маніпулювання різного роду пільгами та привілеями, маючи на меті прихильність мас до влади та виконання ними розпоряджень. Також ресурси можуть бути 1) утилітарними, які включають у себе матеріальні та соціальні блага, пов’язані з повсякденними інтересами людей; 2) соціально-демографічними, це соціально структуроване суспільство з фізично і розумово розвиненим населенням, усталеними демографічними відносинами, посадовою впорядкованістю та утвердженням належної престижності професій, соціальним забезпеченням і медичним обслуговуванням; 3) культурно-інформаційними, що представлені відповідною системою знання та інформації, засобами одержання і поширення їх у суспільстві для забезпечення широких верств населення сучасними знаннями та інформацією; 4) примусово-силовими, що є важливим атрибутом суспільного життя і включають у себе інститути силового впливу (з відповідним матеріально-технічним і кадровим забезпеченням; 5) правово-нормативними, до яких відносяться інститути і засоби впливу на духовний світ людини, на її ціннісні орієнтації та норми поведінки. Необхідно зазначити, що діапазон використання ресурсів влади суттєво залежить від моральних якостей носіїв влади.