Міжнародні конфлікти: поняття причини, засоби та методи врегулювання

Функціонування сучасного міжнародного співтовариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб’єктам. Тлумачення проблемних питань, які мають місце в практиці міжнародних відносин, дістають відмінні оцінки з боку учасників процесу.

В основі зазначеної ситуації, поширеної в усі часи й в усіх регіонах світу, дослідники вбачають передусім брак норми права. Останнє мусить ґрунтуватися на загальноприйнятому тлумаченні категорії міжнародного конфлікту: “війна”, “суперечність” тощо.

Теорія міжнародного права тлумачить універсальне, всеохопне поняття “суперечність” як вияв дискусійності інтересів суб’єктів у сфері міжнародних відносин. Передусім це стосується базових інтересів держав, внаслідок чого може бути і є загроза міжнародному спокою та безпеці народів. Науці також відомі суперечності, які, хоч і не становлять загрози міжнародному спокоєві в цілому, а все ж негативно впливають на ситуацію в глобальному масштабі. Залежно від підстав і характеру суперечностей, вони бувають як політичні, так і юридичні.

Виникнення політичного конфлікту залежить від політичних інтересів держави, нації та інших суб’єктів міжнародних відносин. Натомість загальновизнаними підставами для юридичної колізії є суперечність, викликана суб’єктивним трактуванням норми міжнародного права. Таких норм є чотири. Як правило, вони зумовлені:

- буквою і духом конкретної міждержавної угоди;

- неточністю міжнародного права;

- фактом порушення міжнародного права;

- визначенням розміру відшкодування, передбаченого за недотримання міжнародних зобов’язань.

Практичний досвід свідчить, що визначити природу міжнародної суперечності - політичної чи юридичної - буває досить непросто. Адже в основі кожної можливої розбіжності поглядів і оцінок знаходимо протиріччя інтересів.

Додатковою підставою, яку можна трактувати як стимулятор напруженості, є конкретні кроки суб’єкта міжнародного права: дія, протидія, або, навпаки, відсутність дії. Саме це (дія - бездіяльність) надає відомій суперечності політичного, юридичного або економічного характеру.

Практика міжнародних відносин свідчить, що в основі суперечності рідко лежить якийсь один чинник. Кожна зацікавлена сторона демонструє свою волю, висуває власні вимоги, обґрунтовує притаманну їй позицію або за певних обставин висловлює заперечення. Отже, міжнародна суперечність виникає за умови, якщо принаймні дві країни висувають взаємні претензії. Хартія Об’єднаних Націй кваліфікує два види суперечностей: такі, що несуть загрозу миру і безпеці народів, та всі інші, які такої загрози не несуть.

Кожна позиція суб’єкта міжнародних відносин ґрунтується на його потенційних можливостях (див.: Схема 13.3). Що є не чим іншим як силою, притаманною тій чи іншій державі, тій чи іншій інституції. Як суспільне явище цей показник має багато вимірів. Серед них найважливіші: геополітичне становище, населення, природні ресурси, рівень індустріального розвитку, військова могутність, воля, політичне керівництво і внутрішня організація влади, дипломатія, міжнародний імідж держави.

Суперечності й конфлікти здебільшого притаманні сучасним міжнародним відносинам. В основі зазначених явищ знаходимо сумні реалії, розв’язання чи налагодження яких вимагає значних зусиль з боку зацікавлених сторін. Як відомо, держави - члени міжнародного співтовариства відрізняються між собою розмірами території, економічним і демографічним потенціалом тощо. Їх відрізняє також політичний устрій, обраний шлях розвитку. А це, як відомо, є істотним. В основі значної частини суперечностей лежить умовний поділ на розвинені і слабкорозвинені країни, які здебільшого належать до “багатої” Півночі та “бідного” Півдня, а також поділ на “білу” та “кольорову” частини світу.

Але у вирішальний спосіб на виникнення, перебіг та способи розв’язання суперечностей і конфліктів впливають неоднорідності в сучасному світі. На міжнародну політичну арену вийшла велика кількість суверенних держав, які стали такими внаслідок розвалу колоніальної системи. З собою вони принесли багаж нерозв’язаних проблем. Тому в багатьох регіонах світу існують суперечності, коріння яких тягнеться до давніх колоніальних імперій, і ліквідація яких свого часу вже зазнала різноманітних перешкод. Вони ж стають причиною виникнення основних суперечностей і конфліктів сучасності.

Джерелом суперечностей значною мірою є інтереси окремих держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Суперечності народжуються в умовах миру, навіть якщо відносини між державами традиційно добросусідські. За цих умов інтенсифікація міжнародних відносин завжди несе у собі ризик появи різних поглядів на господарську, комерційну та фінансову співпрацю. Конфлікти можуть виникати залежно від змісту і наслідків історичних міждержавних угод.

Предметом суперечностей між державами бувають території та кордони, що пролягли на суші та морі. Їх можуть поглиблювати як національний, так і етнічний чинники. Адже відомо, що в багатьох випадках межі розселення народу не цілком збігаються з кордонами держав. (Саме на цій підставі народився конфлікт (2003 р.) між Україною та Росією з приводу острова Коса Тузла). Для країн Третього світу однією з найважливіших причин появи суперечностей і конфліктів є спадок колоніалізму, насамперед кордони і території. Конфлікти в цих регіонах світу в більшості випадків зумовлені суперництвом великих держав, які опосередковано чи безпосередньо вплутувалися в тамтешні суперечності і збройні конфлікти. Прагнення зайняти домінуюче становище в регіоні, рівалізація між регіональними потугами також призводять до суперечностей і конфліктів. В основу останніх покладено протистояння політичних, економічних і воєнних інтересів країн, що розвиваються. Додаткову загрозу становить гонка озброєнь.

Важливу роль у розв’язанні міжнародних конфліктів відіграють негативні етнічні стереотипи, які, ясна річ, мають глибоке історичне коріння. Вони міцно засіли в свідомості народів і важко підлягають регулюванню. На цій основі свого часу виникли війни між Францією та Німеччиною, які остаточно було врегульовано лише у 1963 році. Аналогічні явища спостерігаються і в сфері релігії. Як свідчить історія, саме релігійні протиріччя часто переростають у криваві конфлікти і війни.

Статею 33 Статуту ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть довести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов’язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості і права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічного вивчення проблеми, залучення різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно дотримуючись судової процедури і мирно врегульовуючи проблему. При цьому головна роль належить дипломатичним службам. У процесі переговорів конфліктна ситуація може бути вирішена шляхом односторонніх або взаємних поступок, іншої прийнятної форми компромісу. Конфліктуючі сторони можуть досягти остаточної згоди, констатуючи (початково) факт існування проблеми. Відтак регулювання справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр закордонних справ, посол). Роботу в цьому напрямку можна продовжити шляхом обміну дипломатичними нотами. Для вирішення суперечностей можуть бути задіяні також інші зацікавлені сторони. Саме так свого часу було вирішено конфлікт на Корейському півострові та найбільш кровопролитний - в Індокитаї.

Якщо ж діяльність дипломатів не приносить успіху, а напруженість у стосунках ворогуючих сторін загрожує безпеці в світі, або, якщо сторони не підтримують дипломатичних відносин, до процесу вирішення суперечності може підключитися третя сторона-посередник. Вона може це робити з власної ініціативи або на прохання зацікавлених сторін. Для добра справи служать усі можливі кроки, якщо в підсумку досягають припинення збройного конфлікту.

До найбільш відомих спроб мирного вирішення міжнародних суперечностей належить посередництво ООН у справі Афганістану. По довгих роках непростих переговорів у Женеві в 1988 році підписано умову за участю Афганістану, Пакистану, США, СРСР про виведення військ (130 тис.), що й відбулося на початку 1989 року.

Оцінка численних джерел і причин напруженості у міжнародних відносинах підводять до таких висновків. По-перше, в практиці різноманітних і багатогранних міжнародних відносин суперечності - явище природне. По- друге, керівники держав у певних ситуаціях без вагань приймають рішення про застосування сили замість того, щоб вдаватися до норм міжнародного права, які уможливлюють розв’язати суперечність у міжнародних відносинах інакше: шляхом мирного врегулювання конфліктної ситуації. Отже, науковий аналіз численних міжнародних суперечностей і конфліктів не додає оптимізму. Адже кожний з них може стати поважною перешкодою на шляху будівництва нового міжнародного ладу. Усе ж досвід свідчить, що міжнародне співтовариство має випробувані засоби мирного врегулювання міжнародних суперечностей.

Схема 13.1

Схема 13.2

Схема 13.3

Схема 13.4

Схема 13.5

Словник найбільш уживаних термінів

Верховний комісар ООН з прав людини - посада, запроваджена в 1993 році в структурі Організації Об’єднаних Націй з метою заохочення, захисту і нагляду за дотриманням прав людини.

Війна - збройний конфлікт між двома і більшою кількістю сторін, який переважно переслідує політичну мету. Зміст поняття у тому, що при зіткненні інтересів крупних політичних утворень - держав чи імперій - використовується сила. “Війною” також називають силові конфлікти. Відомі численні визначення війн, які залежать від масштабів і засобів їх провадження: громадянська, партизанська, обмежена, тотальна, міжусобна, міжплемінна, холодна, расова, торговельна, визвольна тощо.

Геополітика - один з напрямків у політиці, який народився в Німеччині наприкінці ХІХ ст. За цією концепцією, зовнішня політика країни визначається її географічним становищем і навколишнім оточенням.

Глобалізація - процес кількісного зростання й інтенсифікації політичних, економічних, соціальних, культурних зв’язків і відносин держав світу.

Глобалізм - це політична практика, зорієнтована на розв’язання локальних сус­пільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовніш­німи, більш загальними, з передбаченням їх наслідків для світових процесів.

Дипломатія - діяльність урядовців та уповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення відносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова форма розв’язання питань, зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

Зовнішня політика - це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин з міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб’єкти міжнародних відносин. Основні принципи зовнішньої політики закріплені в Статуті ООН та підтверджені в її резолюціях, Гельсінському заключному акті, інших міжнародних документах. До таких принципів належать шанування прав людини і громадянина, невтручання у внутрішні справи іншої держави, недоторканість кордонів, незастосування сили при розв ’язанні суперечок та конфліктів. Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму, історичних традицій, геополітичного середовища, міжнародних відносин тощо. Вони визначаються національними інтересами, необхідністю створення умов для реалізації політичних курсів, вирішення завдань, зумовлених системою міжнародних зв ’язків.

Імперія - велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв’язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

Міжнародний Суд ООН - головний судовий орган Організації Об’єднаних Націй, створений у 1945 році. Складається з 15-ти суддів, призначених Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки. Діє на основі міжнародного права як арбітражний орган для врегулювання міждержавних конфліктів за згодою цих держав. Надає юридичну допомогу іншим установам ООН.

Міжнародні відносини - наукова дисципліна, яка вивчає взаємодії між державами, а в ширшому розумінні - діяльність міжнародної системи як цілісності, яка досягнула такого стану після Першої світової війни. Термін визначає комплекс взаємодій у контексті міжнародної системи держав, а також міжнаціональних корпорацій, транснаціональних груп тиску і міжнародних організацій.

Міжнародні організації - об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.

Неурядові організації - локальні, національні чи міжнародні об’єднання людей, діяльність яких здійснюється з ініціативи громадян, а не з санкції чи вказівки уряду, і не має на меті отримання прибутку. Неурядові організації створюють для людей можливість брати безпосередню участь у розв’язанні проблем власного життя, у прийнятті відповідних рішень, у налагодженні партнерської співпраці між собою та з державними органами й міжнародними організаціями.

Ратифікація - затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору, який після цього набуває юридичної сили для цієї держави.

Самміт - двосторонні або багатосторонні міждержавні переговори на найвищому рівні представництва - за участю глав держав чи глав урядів.

Світовий політичний процес - сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільностей та їхніх організацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі в царині міжнародного життя.

Суб’єкти міжнародних відносин - людина, соціальна група чи організація, яка, керуючись певними інтересами, бере участь у міжнародних політичних процесах чи впливає на них. До суб’єктів міжнародних відносин належать національні держави, міжнародні урядові організації, транснаціональні корпорації, окремі особи, релігійні об’єднання, які діють у багатьох країнах.

Запитання для самоконтролю

1. Які причини зумовлюють проведення державою власної зовнішньої політики?

2. Назвіть суб’єктів глобальної системи міжнародного життя.

3. Сформулюйте визначення наукових категорій “міжнародні відносини”, “зовнішня політика”.

4. Що становить основу системи міжнародних відносин?

5. Розкрийте ієрархію держав на міжнародній арені.

6. Визначте головний зміст зовнішньої політики держав.

7. Назвіть види зовнішньої політики держав.

8. У чому полягає зміст понять: “агресивна політика”, “активна політика”, “пасивна політика”, “консервативна політика”?

9. Які типи контролю забезпечують існування системи міжнародних відносин?

10. Перерахуйте історичні етапи розвитку системи міжнародних відносин.

11. Охарактеризуйте принципи, які визначають зміст, відповідно довестфальського етапу розвитку системи міжнародних відносин, а також Вестфальської, Віденської, Версальсько-Вашингтонської, Ялтинсько- Потсдамської, сучасної систем міжнародних відносин.

12. Які обставини зумовлюють суб’єктивне тлумачення норми міжнародного права?

13. Які причини викликають виникнення суперечностей у міжнародних відносинах?

14. Назвіть найважливіші виміри сили суб’єкта міжнародних відносин.

15. Чому суперечності й конфлікти більшою мірою притаманні сучасним міжнародним відносинам, ніж тим, що мали місце в минулому?

16. Назвіть джерела суперечностей сучасних міжнародних конфліктів.

17. Що ви розумієте під поняттям “геополітика”?

18. Чому на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин військова сила не є істотним параметром виміру сили?

19. Які функції Міжнародного Суду ООН?

20. Які функції ООН?

21. За якими критеріями можна типологізувати міжнародні відносини?

22. Що ви розумієте під поняттям „міжнародні відносини”?

23. Що ви розумієте під поняттям “національні інтереси”?

24. Яка міжнародна структура має в світі найвищий рівень інтеграції?

25. Що ви розумієте під поняттям “війна”?

Література

1. Бжезіньський З. Великі перетворення // Політична думка. - 1994. - № 3.

2. Зленко А. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. - Харків: Фоліо, 2003. - 559 с.

3. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій. - Львів: Світ, 1955. - 144 с.

4. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. - К.: ФАДА, ЛТД, 2001. - 224 с.

5. Кубієвич С. Генезис і становлення Організації з Безпеки і Співро­бітництва в Європі від конференції до організації // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка “Міжнародні відносини”. - Львів: ЛНУ, 2003. - Вип. 9. - С. 116-123.

6. Мальський М., Мацях М. Проблеми наукової інтерпретації та прогнозування розвитку глобальних систем в сучасній теорії міжнародних відносин // Вісник Львівського Національного університету ім. Івана Франка “Міжнародні відносини”. - Львів: ЛНУ, 2002. - Вип. 7. - С. 6-15.