Засоби й методи ведення воєнних дій

Самим небезпечним видом зброї масового знищення є бактеріологічна зброя, що застосовувалося Японією проти Китаю в роки другої світової війни. Ці діяння Японії були квалифицированы як військові злочини Токійськими й Хабаровським військовими трибуналами.

Сучасне міжнародне право не містить спеціальних норм, які б забороняли застосування ядерної зброї, однак Консультативний висновок Міжнародного Суду ООН 1996 р. підтвердило це. Разом з тим у Висновку було підкреслене, що застосування ядерної зброї повинне бути сумісне з вимогами міжнародного гуманітарного права. Досвід ядерних бомбардувань ВВС США японських міст Хіросіми й Нагасакі в 1945 р. доводить, що застосування даного виду зброї несумісно з галузевими принципами права збройних конфліктів, що забороняють використання антигуманних засобів і методів ведення війни з невиборчим ефектом

Актуальною проблемою сучасного міжнародного права є заборона розробки й застосування нових видів зброї масового знищення: инфразвукового, лазерного, радіологічного й ін. На жаль, ефективних заборонних норм у цій сфері міжнародним співтовариством поки не вироблене

Що ж стосується звичайної зброї, то застосування деяких його видів є під забороною міжнародного права. Так, Петербурзька декларація 1868 р. заборонила використання будь-яких снарядів вагою менш 400 г, які або вибухають, або начинені займистим складом. В 1981 р. була прийнята Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть уважатися наносящими надмірні ушкодження або имеющими невиборчу дію, і три протоколи до неї (Протокол про заборону застосування будь-якої зброї, що ранить необнару-живаемыми осколками; Протокол про заборону або обмеження застосування хв, мін-пасток і інших пристроїв; Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї)1.

Право збройних конфліктів забороняє й певні методи їхнього ведення. Ще із древніх часів заборонено вести війну віроломними методами. У п. 1 ст. 37 Додаткового протоколу I 1977 р. проголошується: «Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон супротивника, прибігаючи до віроломства». Віроломством уважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіра супротивника й змусити повірити його, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист по нормах міжнародного права з метою обману такої довіри. Прикладами віроломства можуть бути наступні дії: симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я або симулювання капітуляції; симулювання виходу з ладу внаслідок поранень або хвороби; симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта; симулювання володіння статусом, що надає захист, шляхом використання знаків, емблем або форменого одягу ООН, нейтральних держав або інших держав, що не приймають участі в конфлікті. Військові хитрості не вважаються віроломством: використання маскування, пасток, помилкових операцій, дезінформації

Даний Протокол також підтвердило звичайну норму про заборону ненадання пощади супротивникові: «Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих, загрожувати цим супротивникові або вести воєнні дії на такій основі» (ст.

Право збройних конфліктів забороняє вести воєнні дії такими методами, які б загрожували цивільним об'єктам. Гаазька конвенція про закони й звичаї сухопутної війни 1907 р. установила заборону на бомбардування й атаки яким би те не було способом незахищених міст, селищ, жител і будов (ст. 25). У Додатковому протоколі I 1977 р. також підтверджується заборона на напади або репресалії відносно цивільних об'єктів (ст. 52). Протокол забороняє здійснення яких-небудь ворожих актів, спрямованих проти історичних пам'ятників, творів мистецтва або місць відправлення культу, які становлять культурну або духовну спадщину народів. Забороняється використовувати голод серед цивільного населення як метод ведення війни. Неприпустимо піддавати нападу або знищувати, вивозити або приводити в непридатність об'єкти, необхідні для виживання цивільні населення (запаси продовольства, спорудження для постачання питною водою і її запаси, посіви, іригаційні спорудження й т.д.).

Додатковим протоколом I заборонене використання методів або засобів ведення війни, які мають на меті завдати шкоди природному середовищу й тим самим завдадуть шкоди здоров'ю й виживанню населення. В 1977 р. була укладена Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого впливу на природне середовище, що підсилила режим захисту природного середовища від шкідливого впливу на неї в період збройних конфліктів

Відповідно до Додаткового протоколу I установки й спорудження, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції), не повинні ставати об"єктом нападу навіть у тих випадках, коли такі установки й спорудження є військовими об"єктами, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і наступні важкі втрати серед цивільного населення (п. 1 ст. 56).

Необхідно відзначити, що для установок і споруджень, що містять небезпечні сили, уведений міжнародний спеціальний знак: група із трьох кіл яскраво-жовтогарячого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі, причому відстань між кожним колом повинне становити один радіус.

З метою полегшення ідентифікації культурних цінностей також уведений відмітний знак для їхнього позначення: щит, загострений знизу, розділений на чотири частини синій і білий кольори. Щит складається із квадрата синього кольору, один з кутів якого вписаний у загострену частину щита, і синього трикутника над квадратом; квадрат і трикутник розмежовуються по обидва боки трикутниками білого кольору (ст. 16 Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.). Відмітний знак застосовується триразово для ідентифікації нерухомих культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом; транспортів з культурними цінностями; імпровізованих укриттів. Однократне застосування відмітного знаку можливо для ідентифікації культурних цінностей, що не перебувають під спеціальним захистом; осіб, на яких покладені функції по контролі відповідно до Виконавчого Регламенту; персоналу, призначеного для охорони культурних цінностей