Демократія як ідеал і політична дійсність

Термін демократія” (від грец. demokratia - народовладдя) є одним з найбільш розповсюджених і багатозначних понять як політичної теорії, так і політичної практики. В найширшому значенні демократія розглядається як система функціонування і розвитку суспільства в цілому, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, які відбуваються в ньому.

Разом з тим демократія розглядається як ідеал суспільного устрою, що ґрунтується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін “демократія” вживається також для означення типу будь-якого об’єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича та інша демократія).

І, нарешті, демократія розглядається як певний спосіб організації і функціонування державно-владної сфери, як форма державного ладу, що ґрунтується на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, за якого гарантуються права і свободи особистості та меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів усіх суспільних груп.

Поняття “влада народу” (демократія) вперше було застосовано у Стародавній Греції для означення певної форми врядування громадян у невеликих містах-державах (полісах). Початки демократичного врядування прийнято пов’язувати з реформами Солона у VI ст. до н. е. та найбільше нам відомо про афінську демократію часів Перікла (490-429 рр. до н. е.). Основні ознаки античної демократії (див.: Схема 8.1).

Починаючи з XVII-XVIII ст. нашого часу, коли починають формуватися сучасні національні держави, уявлення про демократію істотно змінюється. Старе розуміння демократії як самоврядування, що вимагало невеликих політичних одиниць, не могло знайти застосування в державних об’єднаннях з величезними територіями і багаточисленним населенням. Вихід з цієї суперечності дали змогу знайти сформульовані французькими просвітителями XVIII ст. концепції суспільного договору та народного суверенітету, згідно з якими пізніше сформувалися сучасні уявлення про демократію як форму правління, за якої владний суверенітет народу реалізується як через пряме народовладдя, так і через делегування владних повноважень представницьким органам.

Схема 8.1

Ознаки античної демократії

Використання механізмів прямої демократії. Усі громадяни поліса мали право і були зобов’язані брати участь у прийнятті рішень з важливих для держави питань на міських зборах

Громадяни брали також участь у здійсненні правосуддя та адміністративних функцій у державних установах. Ці посади заміщалися на виборній основі або шляхом жеребкування. Громадянин міг займати одну й ту саму посаду лише протягом року і один раз за своє життя

Принцип рівності та свободи громадян виводився з їхнього членства у цій громаді і був підпорядкований її спільним інтересам. Уявлення про будь-які універсальні людські чи політичні права були відсутні

Моністичне уявлення про наявність спільного громадського інтересу та про його гармонійне поєднання з особистими інтересами громадян ставило вимогу одностайності під час прийняття рішень. Фракційність і інакомислення засуджува­лися і каралися остракізмом - відлученням від громади

Громадянство було вузьким. Воно обмежувалося корінним (у другому поколінні) вільним населенням чоловічої статі цього міста-держави

Демократія була маломасштабною і не поширювалася на інші міста

Зі змінами розмірів і структури об’єкта демократії (поява сучасних держав) відбуваються глибокі зміни в її інститутах і практиці. Американський політолог Р.

сутнісним елементом сучасної демократії стало представництво. Народ необов’язково сам має приймати рішення. Він делегує свою волю виборним упов­новаженим представникам, які відстоюють його інтереси на державному рівні;

розміри демократичної держави з представницькою формою правління мають перспективу необмеженого зростання;

механізми прямої демократії, навіть у відносно малих державах, відрізняються обмеженою сферою застосування (за винятком деяких країн, наприклад, Швейцарія);

розмаїтість суспільного життя, що непрямо пов’язана з розмірами держав, стала сприйматися як норма, що сприяло подоланню властивих античній демократії моністичних уявлень про єдиний загальнонародний інтерес та єдину волю;

конфлікти інтересів здобули визнання як неминуче і природне явище;

політичний плюралізм було визнано принципом функціонування усієї політичної системи;

розширення індивідуальних прав стало характерною ознакою сучасних представницьких демократій, які дістали назву ліберально-демократичних систем;

виникла поліархія - сучасна форма демократії.

На думку Р. Дала, усі ці відмінності, разом взяті, становлять сутність сучасної демократичної держави, яка різко контрастує з давніми ідеалами і попередньою практикою демократичного врядування. Акценти робляться на індивідуальних правах, що стало наслідком як зрослих розмірів держави, так і визнання неминучості плюралізму і конфлікту інтересів. В короткому викладі відмінності між античними та сучасними уявленнями про демократію (див.: Схема 8.2).

Схема 8.2

Основні відмінності між античною та сучасною демократією

Продовження схеми 8.2

Протягом ХІХ-ХХ ст.

8.2.