КАПІТАЛІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМТВ - ЗАСІБ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

У системі конкурентоспроможності національної економіки важливе значення має капіталізація підприємств. Систематизація основних положень теорії капіталізації за змістовним наповненням дозволяє виокремити об’єктні складові (національне багатство, майно регіонів, активи підприємств, заощадження домогосподарств), форми прояву (реальна, нематеріальна, ринкова капіталізація) та результати капіталізації (зростання фундаментальної та ринкової вартості суб’єкта).

Реалізація суб’єктних відносин процесу капіталізації проявляється у функціональному змісті, який дозволяє визначати капіталізацію не тільки як результат, а і як причину продуктивних економічних змін. Процес капіталізації сприяє рівномірному розподілу капіталу між секторами та суб’єктами національної економіки; зростанню споживчих та інвестиційних витрат, що спрямовуються у різні стадії відтворювальних процесів; збільшення обсягу економічних ресурсів компаній; зміни співвідношень між традиційними та інноваційними способами господарювання. Процес капіталізації не відбувається автоматично, а пов’язаний з наявністю розвинених інституційних механізмів (фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансових установ, інститути державно-приватного партнерства), які забезпечують ефективне саморегулювання господарських процесів ринкового тип, з метою забезпечення належного рівня конкурентоспроможності національної економіки.

Об’єктна сторона процесу капіталізації визначається закономірністю намірів суб’єкта капіталізації до зростання ринкової вартості власності, яка йому належить. Розвиток процесу капіталізації з точки зору його об’єкта означає збільшення частки власності суб’єкта у національному господарстві або прирощення національного багатства за рахунок підвищення ефективності управління різними економічними формами власності.

Важливою передумовою реалізації капіталізації підприємств на практиці є структурні зміни національної економіки, які мають бути спрямованими на забезпечення здатності національного господарства, розвиватися за рахунок зовнішнього, внутрішнього інвестиційного та споживчого попиту, що передбачає перехід до ефективної інвестиційної моделі економічної трансформації господарства. Перехід до інвестиційного моделі на основі державної підтримки, за умови успішної реалізації інших напрямів макроекономічного структурного регулювання, означає досягнення таких рівнів капіталовіддачі, при яких стане можливим рівноважний розвиток процесу капіталізації за основними секторами економіки.

Специфічні умови функціонування вітчизняного фінансового ринку та корпоративного сектору вимагають від сучасного менеджменту чіткого уявлення про стратегію розвитку бізнесу. В сучасних умовах прийняття рішень щодо структури фінансування бізнесу обмежується не тільки можливостями залучення позикових коштів, вартістю залучення капіталу, раціональним співвідношення ризику та доходності, але й існуючими конфліктами інтересів між учасниками, асиметричністю інформації та низьким рівнем розвитку фондового ринку.

За результатами аналізу особливостей та умов використання сучасних інструментів фінансування діяльності підприємств було встановлено, що найбільші можливості залучення капіталу притаманні експорто-орієнтованим підприємствам сировинної спрямованості, до відносяться металургійні та гірничозбагачувальні підприємства. Машинобудівні підприємства, навіть з високим експортним потенціалом є менш привабливим для іноземних кредиторів, так як характеризуються повільнішим оборотом капіталу і вищим рівнем операційних ризиків. Основна причина такої ситуації - високий рівень залежності фінансових результатів від рівня інноваційної активності підприємства, а вкладення в інновації є досить тривалими і ризикованими. Отже, з огляду на викладене, найбільш прийнятною формою фінансування наукомістких виробництв і для інвесторів, і для підприємств є венчурне фінансування.

Імплементація моделі капіталізації підприємств в практику дозволить забезпечити прирощення внутрішньої вартості бізнесу у довгостроковій перспективі (а разом з цим і конкурентоспроможність національної економіки) за умови інвестування в інноваційні зрушення, яким притаманна галузева специфіка (для металургійних підприємств - модернізація техніко- технологічної бази, для залізорудних - ресурсозберігаючі технології, для машинобудування - продуктові інновації, для харчових - відповідність міжнародним стандартам якості та екологічності). Здатність створювати позитивну величину економічної доданої вартості сигналізує менеджменту про нормальний стан фінансової безпечності внутрішньогосподарських процесів руху капіталу, фінансової стійкості, ризику та доходності функціонуючого капіталу.

Малярчук О.В.,

асистент,

Буковинський державний фінансово-економічний університет