§2. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб та представництво їх інтересів в нотаріальному процесі

До суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин належать фізичні особи (індивіди), які для здійснення правочинів повинні бути наділені цивільною діє-та правоздатністю.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки, яка визнається за всіма фізичними особами з моменту їх народження.

Дієздатність фізичної особи — це здатність особи своїми діями набувати цивільні права, самостійно їх здійснювати та створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.

Чинним Цивільним кодексом України передбачається, що неповнолітні віком від 15 до 18 р. вправі самостійно розпоряджатися своїм заробітком та іншими доходами, здійснювати авторські права, вносити вклади в кредитні установи та розпоряджатися ними, внесеними на їх ім'я за згодою батьків або опікунів. 316 років вони можуть бути членами та засновниками громадських та •кооперативних організацій. За неповнолітніх, віком до 15 років, угоди від їх імені та в їх інтересах здійснюють їх батьки та опікуни. Піклувальники над неповнолітніми (15—18 років) дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно.

— за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як і батьки не мають права на майно дітей (ч.І ст. 77);

— якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування (ст. 78).

Потребує представництва її інтересів також фізична особа, яка відповідно до вимог закону визнається недієздатною з моменту вступу в силу судового рішення (гл.34 ЦПК). Над фізичною особою в цьому разі встановлюється опіка. Піклувальники над особами, обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на укладення цими особами угод і розпорядження майном відповідно до правил, встановлених статтею 15 Цивільного кодексу України.

Піклувальники над дієздатними особами подають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб.

Така форма представництва в юридичній літературі отримала назву законне представництво. З одного боку, така назва пов'язана із визначеними у законі випадками здійснення представництва, а з іншого, — у зв'язку з тим, що межі повноважень представника визначаються також законом, а не в силу договірних або довірчих правовідносин. У зв'язку із цим необхідно пам'ятати, що статтею 145 КпШС передбачається, що опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. До таких угод законодавством віднесено, зокрема, договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо. При цьому органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.

Статтею 146 КпШС визначений перелік правових ситуацій, коли угоди не вправі укладати опікун і піклувальник.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод вирішується органом опіки або піклування шляхом прийняття відповідного рішення.

Для правильного визначення повноважень батьків, опікунів та піклувальників необхідно керуватись як нормами цивільного права, законодавства про нотаріат, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, так і нормами шлюбно-сімейного права, а крім того правилами про опіку і піклування, що затверджуються у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.