§1. Нотаріальний процесуальний порядок охорони та захисту майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб та держави
Нотаріат поряд з іншими державними органами та судами України прцзваний забезпечувати захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб, що є головною соціальною місією.
Так, Указом Президента “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 21 серпня 1998 року встановлено, що вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку, а звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини. З цієї позиції необхідно й розглядати роль нотаріальних органів у суспільстві як спеціально визначеної державою структури, яка має попереджати правопорушення при здійсненні громадянами й організаціями їх цивільних прав, а в деяких випадках й усувати ці правопорушення.Ще в часи стародавнього Риму з'явився перший прототип сучасного нотаріуса. Ці особи складали проекти угод та застосовували для швидкості запису стенографічні знаки і їх називали поіагіик — нотаріусами. Але в ті часи передбачалось обов'язковим посвідчення умов певної угоди в суді, лише така угода набирала юридичної вірогідності. Через значний проміжок часу ця діяльність зазнала істотних змін.
Сьогодні роль нотаріальних органів при здійсненні громадянами найважливіших цивільних прав важко переоцінити. У повсякденному житті громадяни вступають у різні правовідносини один з одним або з юридичними особами. Ці відносини оформлюються шляхом укладення угод, які, в залежності від важливості змісту такої угоди, мають різні форми. Квитанції, чеки магазинів, талони та квитки на транспорті — все це є свідченням укладення дрібних цивільних угод, про правовий зміст яких громадяни навіть не задумуються.
Держава ж взяла на себе обов'язок гарантувати та забезпечувати своїм громадянам їх права і свободи (ч. 2 ст. З Конституції України), одним із шляхів виконання цього зобов'язання є покладення на нотаріат України обов'язку по посвідченню безспірних прав та фактів, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Разом з тим, щоб гарантувати захист і реалізацію прав та інтересів громадян та юридичних осіб, законодавством встановлена певна форма укладення угод між суб'єктами цивільних правовідносин, а саме — їх обов'язкове нотаріальне посвідчення.
Ця вимога зумовлена тим, що недодержання обов'язкової нотаріальної форми призводить до недійсності цілого ряду цивільно-правових угод. Отже, нотаріусу відводиться роль “державного” свідка, який має посвідчувати законність укладеної угоди. Нотаріус при вчиненні нотаріальних дій є свідком, що угода укладається у добровільному порядку і не порушує права не тільки осіб, що беруть участь у нотаріальній дії, а й третіх осіб тощо.Таким чином, повинен існувати певний зв'язок між цивільним та іншими галузями матеріального права з одного боку, які визначають можливі форми взаємовідносин громадян та юридичних осіб, та порядком здійснення найважливіших прав громадян та юридичних осіб з іншого. Так, коли права громадян у правовідносинах порушуються та набувають спірного характеру, вони звертаються до суду. Державою передбачений також процесуальний механізм — нотаріальне посвідчення їх прав та обов'язків, які виникають з угод, що укладаються, який має визначити стосунки сторін угоди в будь-якій ситуації та надати їм безспірного характеру. В такому змісті функція нотаріусів має розглядатися не як вчинення окремої нотаріальної дії, а як нотаріальний процес, кінцевою метою якого є надання правам громадян безспірного характеру та юридичної значимості.
Фахівці завжди визначають нотаріально посвідчену угоду як форму безспірного права, яка повинна мати певні юридичні важелі запровадження такого права в загальну систему права. В цивільному судочинстві стосовно виконавчих написів нотаріусів існує, а в проекті Цивільного процесуального кодексу передбачається для нотаріально посвідчених угод окремий механізм усунення правопорушення (п. 5 ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК) та п. 1 ст. 99 проекту ЦПК1). Так, в п.1 ст. 99 проекту ЦПК зазначено, що судовий наказ може бути видано, коли вимоги грунтуються на нотаріально посвідченій угоді. В цьому випадку безспірне право не розглядається судом, воно є підставою для виконання або, як передбачається, підставою для судового наказу. Такий порядок позбавляє громадян необхідності захищати безспірні права, а суд — їх розглядати. Отже, є можливість говорити про права громадян, які виникають внаслідок вчинення нотаріальних дій.
Державна функція, яку надано нотаріусам, та значення їх діяльності вимагає від них додержання певних умов для того, щоб їх дії набули юридичної вірогідності, отже мова йде про певний нотаріальний процесуальний порядок.
На підставі вищенаведеного є можливість говорити про нотаріальний процесуальний порядок як одну з форм охорони і захисту прав та інтересів громадян та юридичних осіб, який має певне чітко визначене місце в системі права України.