Роль мислення в процесі пізнання

Протягом усього свого життя, починаючи від народження, людина пі­знає навколишній світ. Пізнаючи ті чи інші предмети, речі, явища, події, їхні властивості і відношення, вона накопичує певну інформацію про них.

Пізнання - це складний і багатогранний процес відображення об’єктивного світу в свідомості людини, що являє собою єдність живого споглядання і абстрактного мислення, єдність чуттєвого і раціонального (від лат. ratio - розум) рівнів. Чуттєве пізнання є результатом прямої дії предметів та явищ на органи чуття людини.

У своїй практичній діяльності людина, взаємодіючи з предметами на­вколишнього світу, пізнає їхні властивості, зв’язки, відношення. Відбува­ється це за допомогою органів чуття: зору, слуху, смаку, дотику, нюху. Предмети, впливаючи на органи чуття, викликають у людини різні відчут­тя: зорові, слухові, смакові тощо і дають нам знання, істинність яких для людини очевидна.

Наприклад, у твердженнях «Я чую звук автомобіля» чи «Я вибіг із бу­динку, і мені відразу ж стало холодно» відображаються ті факти, котрі людина пізнає за допомогою органів відчуття в процесі безпосередньої фізичної взаємодії з об’єктом пізнання. Ці факти не мають потреби в дове­денні, аргументації, і тому їх називають очевидними. Отже, процес пізнан­ня починається з живого споглядання, з відчуття.

Відчуття - це відображення окремих властивостей, ознак, якостей предметів чи явищ об’єктивного світу (кольору, запаху, густини, смаку) у момент їхнього впливу на органи чуття людини.

Сприйняття - це відображення предмета в цілому, без виділення його окремих властивостей і сторін, як результат його впливу на наші органи чуття. Наприклад, зорове сприйняття дерева, що росте під вікном, слухове сприйняття шуму дощу, гомону водоспаду або музичної мелодії тощо.

Знання, які людина отримує у вигляді відчуттів і сприйняття, залиша­ють слід у її свідомості. В разі потреби людина може відтворити їх у своїй пам’яті, уявити.

Уявлення - це відтворення в свідомості людини раніше сприйня­того предмета. Це чуттєвий образ предмета, який у даний момент ми не сприймаємо, але який сприймався раніше в тій чи іншій формі. Уявлення може бути відтворюючим або творчим. Наприклад, ми легко можемо відт­ворити день, коли складали вступні іспити до університету, уявити море, яке бачили влітку, тощо. Читаючи художню книжку, ми уявляємо події, які описуються, героїв і їхню поведінку. Ми можемо уявити собі й те, що ніко­ли не існувало й існувати не може, наприклад, крилатий кінь Пегас, русал­ка, Карлсон. Але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться з дійсності. Уявлення включають у себе елементи узагальнення і тому є ви­щою формою чуттєвого пізнання, перехідною формою між чуттєвим і логі­чним пізнанням.

Отже, чуттєве пізнання існує в трьох основних формах: відчуття, сприйняття і уявлення.

Чуттєве пізнання дає нам безпосереднє знання, тобто знання про ті ознаки предметів, які доступні органам чуття. На цій стадії ще не відбуває­ться відокремлення істотних ознак від неістотних, необхідних від випадко­вих. За допомогою чуттєвого пізнання ми не можемо встановити причинну залежність між такими, наприклад, явищами, як зміна пір року і обертання Землі навколо Сонця, залежність між попитом і пропозицією на ринку. Але людина прагне виявити причини явищ, розкрити їхню суть. Цього можна досягнути за допомогою мислення, або раціонального пізнання. На від­міну від чуттєвого пізнання, мислення відображає дійсність у поняттях, або абстракціях. Ось чому логічне мислення називається абстрактним мис­ленням. Абстрактне мислення відображає світ у трьох основних формах: поняття, судження і умовиводи.

1. Це є процес опосередкованого відображення дійсності.

Якщо між відчуттям і предметом немає нічого проміжного (відчуття виникають внаслідок безпосереднього впливу предметів на органи чуття), то між предметом і мисленням перебувають відчуття, сприйняття і уявлен­ня. Мислення опосередковане чуттєвим пізнанням, є переробкою чуттєвого матеріалу. Аналізуючи чуттєві дані, думка людини проникає у суть предме­тів, розкриває їхні закономірні зв’язки. Це дає можливість людській думці осягнути те, чого не можна осягнути зором, слухом, дотиком. Наприклад, спостерігаючи за рухом окремих планет, людина зробила висновок про за­кони руху всіх космічних тіл; за показами термометра можна судити про погоду, не виходячи на вулицю. Тобто, з уже відомого нам знання, застосо­вуючи правила та закони логіки, використовуючи умовиводи, не звертаю­чись у кожному окремому випадку до чуттєвого досвіду, ми виводимо нове знання.

2. Це є процес узагальненого відображення світу.

Мислення дає можливість виділити найістотніші ознаки предметів і утворити загальні поняття про ці предмети. Спостерігаючи за рядом одно­рідних явищ і виділяючи їхні спільні властивості, людина робить уза­гальнення, розкриває певну закономірність. На відміну від чуттєвого пі­знання, мислення абстрагується від одиничного. Так, виділяючи загальні для всіх людей властивості - здатність працювати, мислити, обмінюватись думками за допомогою мови, - мислення узагальнює ці властивості і ство­рює абстрактний образ людини. За окремими і частковими ознаками мис­лення спроможне бачити загальні властивості, що є недоступним для чут­тєвих форм пізнання.

3. Це активне і цілеспрямоване пізнання.

Якщо під час впливу предметів на органи чуття здорової людини ви­никають відчуття, сприйняття і уявлення незалежно від її бажання, то мис­лення людини завжди пов’язане з певним напруженням її пам’яті, волі.

4. Логічне пізнання нерозривно пов’язане з мовою.

Яка б думка не виникла в людській голові, вона може виникнути та іс­нувати в словах і реченнях. За допомогою мови люди висловлюють резуль­тати своєї мислительної діяльності, обмінюються думками, прагнуть взає­морозуміння. Абстрактне мислення - це мовне, словесне мислення. Мова - це безпосередня дійсність думки, її реальність. Думок у чистому вигляді, не пов’язаних із мовою, не існує.

Мови поділяються на природні і штучні (формалізовані). Природні мови - це історично сформовані в суспільстві знакові (звукові і графічні) системи. На базі природних мов виникають штучні мови науки - спеціаль­но створені допоміжні знакові системи для вирішення певних завдань у галузі науки і техніки. Наприклад, у математиці вживають формули, що складаються із символів: а : b = с, у хімії - H₂O - для запису складу речовин і хімічних реакцій. Логіка має свою специфічну символічну мову, що ґрун­тується на відповідних знаках і символах.

Отже, мислення - це опосередкована форма пізнання, яка розкри­ває суттєві і закономірні зв’язки дійсності. Якщо мова є формою мис­лення, його матеріальною оболонкою, то змістом його є свідомість як най­вища форма відображення дійсності. За допомогою мислення людина здій­снює теоретичний аналіз і синтез, мислено розчленовує і узагальнює пред­мети (міркує) і робить висновки, припущення. Мислення можна розглядати як процес побудови міркувань.

Мислення людини підлягає певним законам логіки і відбувається у певних формах: поняття, судження і умовивід.

Поняття - це форма мислення, яка відображає істотні загальні та від­мінні ознаки предметів. Поняття в мові виражаються за допомогою слів, наприклад, «банк», «підприємство», «прибуток», «економіка» або словос­получень: «прибуткове підприємство», «комерційний банк», «найбільш прибуткове підприємство Тернопільської області».

Судження - це форма мислення, в якій що-небудь стверджується чи заперечується про предмети, їхні властивості та відношення. Судження у мові виражаються за допомогою розповідних речень. Наприклад, «Україна будує ринкову економіку», «Рівень інфляції в державі становить 7% на рік».

Умовивід - це форма мислення, за допомогою якої з одного чи декі­лькох суджень (засновків) за певними правилами отримують нове суджен­ня (висновок). Наприклад:

Усі підприємства зобов’язані сплачувати податки.

«Доброслав» - підприємство.

Отже, «Доброслав» зобов’язаний сплачувати податки.

3.