Теорію диференціального зв'язку

ленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Що стійкіші ці зв'язки, то вірогідніше, що певний індивід стане злочинцем. Злочинній поведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого у групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій і особливо в американській кримінології. Разом з тим розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, які все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину і, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не враховує індивідуальних особливостей особи і притаманну їй вибірковість поведінки.

У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особу злочинця. Разом з тим низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, у тому числі математичними, методиками, що призводить до "психології без душі".

Беззаперечно, психологія озброїла кримінологію щодо методики, а також психодіагностичних і психометричних методів. Велике значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, упровадження індивідуальних заходів попередження повторної злочинної поведінки. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходи поетапної корекції поведінки засуджених.