2.20. Теорія диференціального зв'язку
Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування.
Обидві його праці "Закони спадкоємства" й "Філософія покарання" (1890 р.) були надруковані в Парижі. Злочинців він називав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд (1883-1950) у праці "Принципи кримінології". Теорія диференцшованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримшаль-ної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвоюються дитиною здебільшого при безпосередньому неформальному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).
Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована
48
49
на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній поведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій, а особливо в американській кримінології. Водночас розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, котрі все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину та, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не бере до уваги індивідуальних особливостей особи та притаманну їй вибірковість поведінки.
Еще по теме 2.20. Теорія диференціального зв'язку:
- Теорію диференціального зв'язку
- 8.2. Крайові задачі для звичайних диференціальних рівнянь другого порядку
- Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379) а також захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400).
- § 6. Теорія «комп'ютерної демократії»
- § 3. Теорія елітарної демократії
- Стаття 75. Землі зв'язку
- Теорія виникнення держави
- 31. Теорія підкріплення
- Умисне пошкодження ліній зв'язку (ст. 360).
- Стаття 360. Умисне пошкодження ліній зв'язку
- § 4. Теорія партисипаторної демократії
- § 5. Теорія корпоративної демократії
- 2.19. Теорія соціальної дезорганізації
- Теорія небезпечного стану.
- Теорія портфелів
- § 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
- § 2. Теорія держави і права в системі соціальних наук
- § 2. Теорія «плюралістичної демократії»
- Теорія держави
- Теорія діяльності О.М.Леонтьєва