§ 3. Склад майна, що використовується у сфері господарювання

За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі господарської діяльності, поділяється на основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємства.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом кількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і спору-ди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби і деякі інші матеріальні цінності.

Основні невиробничі фонди становлять житлові будинки, а також санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати і т. ін).

Належні підприємству на праві власності чи закріплені за ним на праві господарського відання або на праві оперативного управління, а також орендовані основні і оборотні кошти, виражені в грошовій формі, створюють його статутний фонд. У складі виробничих коштів (власних і позичкових) розрізняють виробничі запаси і незавершене виробництво, товарну частину виробленої продукції, що підлягає реалізації за договорами.

необхідна для внутрішнього споживання в процесі виробництва, не є готовою продукцією тому, що не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва чи виробничих запасів.

Чим же відрізняється правовий режим окремих видів майна підприємства? Якщо відносно основних і оборотних фондів підприємство використовує в основному свої правомочності володіння і користування, то відносно готової продукції — правомочність розпорядження. Треба сказати, що в умовах переходу до ринку різниця в правовому режимі окремих видів майна, що належить ішшрисмству, стає менш виразною, ніж це було за жорсткої централізованої планової економіки. Скажімо, основні виробничі фонди вже не є тим недоторканним об'єктом, відносно якого державне підприємство не мало правомочностей розпорядження, за винятком реалізації непотрібного для підприємства майна (що ним не використовувалось), і то за умови, якщо виший орган або орган матеріально-технічного постачання відмовиться від його розподілу. На ці фонди не поширювалися правила про стягнення заборгованості з майна боржника.

Згідно ж із чинним законодавством, як уже зазначалося, підприємство, якщо інше не передбачено законом та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям, установам, обмінювати, здавати воренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх із балансу. Але головне призначення основних виробничих фондів— це використання їх у сфері виробництва. Тому вони, як правило, закріплюються за внутрішніми структурними підрозділами підприємства, які використовують їх для виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг відповідно до виробничих і фінансових планів, які складаються на підставі укладених господарських договорів.

На відміну від основних, оборотні фонди не закріплюються за виробничими підрозділами.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно суб'єкта господарювання становлять цілісний майновий комплекс.

Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він міститься, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Він є об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.

Склад і порядок використання майна підприємства визначається його власником, який одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому майна засновує підприємство, закріплюючи за ним це майно на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління (ст. 135 ГК України).

94

95

Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального приро-докористування, їм може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, в тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам — для господарської діяльності; а також — у користування на підставі спеціальних дозволів уповноважених державою органів.

Суб'єкти і осподарюванни в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також продавати цінні папери інших суб'єктів господарювання (ст. 143 ГК України, закони України «Про цінні папери і фондову біржу»1, «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»2).

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, шо посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), І власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску а також можливість передачі прав, шо випливають з цього документа, іншим особам.

Майнові права суб'єктів господарювання захишаються законом. Вилучення державою в суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законодавством.