§ 2. Право власності та інші речові права суб'єктів господарювання

Правом власності, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Законодавство, як уже зазначалося, містить лише таке застереження: власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб та держави (ст. 41 Конституції України; ст. 4 Закону України «Про власність»).

Результати господарського використання свого майна (виготовлена продукція, одержаний прибуток) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Значну питому вагу в Україні має державна власність. Крім державної власності, значними за обсягом є також комунальна власність. Суб'єктами цих різновидів власності є відповідно держава в особі Верховної Ради України.

' Юридичний довідник підприємця. - К., 1992. - С 63. 1 Відомості Верховної Ради У PC P. - 1991. - Ns 20. - Ст. 249.

92

Управління державним майном здійснюють уповноважені ними державні органи. Останні вирішують питання створення державних підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного майна відповідно до законодавчих актів України (статті ЗІ, 32 Закону України «Про власність»).

Здійснюючи цс право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, може чинити відносно нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Таким чином, можна сказати: якщо власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном в повному обсязі, то державне підприємство відносно майна, що належить йому на праві господарського відання, користується цими правомочностями в «урізаному» вигляді.

Про це свідчить ст. 37 Закону України «Про власність», згідно з якою до права господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України. Прикладом цього «іншого» є заборона підприємствам, що є в держа впій власності, передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам, та положення про те, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) в порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції1.

Ще приклад. Згідно із Законом України від 14 березня 1995 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій»2, орендодавцями цього майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що є державною власністю, і органи, уповноважені місцевими ра-дами управляти майном, — щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

1 Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року «Про управління майном, що с в загальнодержавній власності», п.5 / Зібрання постанов Уряду України. - 1993. — NJ} 1—2. — Ст. 8 /Положення про порядок відчуження засобів виробниктва, що с державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 7 серпня 1995 року // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. - 1996. - № І.

1 Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 15. - Ст. 99.

93

Можливості державних підприємств обмежені. Вони є орендодавцями майна лише шодо окремого індивідуально визначеного майна. Стосовно ж цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна державні підприємства можуть бути орендодавцями тільки з дозволу вищезазначених органів.