Закриття провадження в справі

Розвиток процесу по розгляду справи не може продовжуватися і бути доведеним до постановлення рішення (закривається) за наявності обставин, точно встановлених законом, тобто провадження у справі закінчується без постановлення судом рішення.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст.

Стаття 227 ЦПК про закриття провадження в справі адресована суду і має обов'язковий для нього характер за наявності зазначених в ній обставин.

Провадження в справі закривається, якщо справа не підлягає розглядові в судах (п. 1 ст. 227 ЦПК). До них відносяться справи, непідвідомчі суду, які виключають можливість їх судового розгляду, але не виключають захист порушеного чи оспорюваного права іншим уповноваженим органом. Не підлягають розглядові в судах також справи за спірними вимогами, захист яких не передбачений законом і до яких не може бути застосована аналогія права або аналогія закону (ст. 11 ЦПК), зокрема, стягнення аліментів на утримання дітей від батьків, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі і при відсутності запису про батьківство в органах реєстрації; порушення справи про розірвання шлюбу під час вагітності дружини без її згоди і протягом року після народження дитини (ст. 38 КпШС) тощо.

Провадження в справі необхідно закрити, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачена (п.

Попередній позасудовий порядок розгляду спорів передбачений: у справах, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу, у справах, що виникають у спорах з органами зв'язку; у справах, що виникають у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК). Ця норма втратила дію. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тому судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що вона може бути розглянута в передбаченому законом досудовому порядку (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Закриття провадження в справі настає також у разі, якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п. З ст. 227 ЦПК). Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, грунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до ч. З ст. 231 ЦПК після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Заява про це подається до суду і розглядається за правилами ст. 179 ЦПК. У випадку прийняття судом відмови від позову чи затвердження мирової угоди сторін він постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває провадження в справі.

Підставою для закриття провадження в справі є наявність між сторонами укладеного договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7 ст. 227 ЦПК).

Цивільні справи можуть розглядатися третейськими судами у порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України (ст. 25 ЦПК), ст. 1 якого передбачено, що громадяни можуть передати будь-який спір на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис) повинен бути укладений в письмовій формі за змістом, визначеним ст. 5 Положення. Отже, тільки при додержанні форми і змісту договору та правил про підвідомчість справ третейському суду наявність укладеного договору про передачу конкретного спору на вирішення третейського суду є підставою для відмови в прийнятті заяви про порушення справи в суді загальної юрисдикції (п. 6 ст. 136 ЦПК), а прийнятої — для закриття провадження в справі. Але наявність рішення третейського суду у справі не є підставою для закриття провадження в ній, якщо при вирішенні питання про примусове його виконання суддею районного (міського) суду було відмовлено у видачі виконавчого листа. Статтею 20 Положення про третейські суди передбачено, що після того як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набрала законної сили, спір може бути вирішений в районному (міському) суді за заявою заінтересованої в тому сторони.

Суд закриває провадження в справі, якщо після смерті громадянина, який був однією з сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонас-тупництва (п. 8 ст. 227 ЦПК). Це має місце стосовно особистих прав і обов'язків, які не можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступ-ництва.