§ 4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство

Диспозитивність (від лат. dispono — розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (статті 5,98 ЦПК), можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Право громадян на звернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип диспозитивності спирається на конституційну основу. Його положення відтворені в п. 4 ст. 129 Конституції, котрим закріплена свобода сторін в доказовій діяльності.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип диспозитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити свої право, повинен сам потурбуватися про це — vigi-lantibusjura scripta sunt; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись — volentum поп fit injuria; 3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі — nemo inventus cogere cogitur, немає судці без позивача — nemojudex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін — judex ne eat ultra petita partium, ultra petita поп cognoscitur, за винятками, встановленими законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу — res injudicatum deducta.

Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ст.

Щоб забезпечити реалізацію цих прав відповідно до суспільних інтересів, цивільний процесуальний закон визначає активне становище суду, яке характеризує зміст принципу публічності.