Туреччина

2001 р., коли потерпіли крах відразу кілька кредитних установ. Поча- лася серія викриттів фінансових зловживань і скандалів, на міжнарод- них ринках капіталів були встановлені більш жорсткі умови надання кредитів турецьким банкам.

У МВФ вважали, що саме “банківська проблема” стала спуско- вим гачком національної фінансової кризи, найбільшої від часів Дру- гої світової війни” [44].

Зростаюче число кримінальних справ, відкритих стосовно банків, що перебувають під управлінням Турецького фонду страхування де- позитів (ТФСД/ ТМSF), вибуховою хвилею прокотилося по сектору й привело до того, що деякі банки були змушені закрити міжбанківсь- кі кредитні лінії.

Загостренню паніки серед вкладників сприяла проведена за роз- порядженням президента перевірка найбільших банків, підозрюваних у відмиванні коштів кримінального походження. Фінансові махінації

в Туреччині досягли неймовірних розмірів, збиток від них в 2000 р.

склав 3,7 млрд. дол. США. ТФСД оголосив про свої плани продати ві- сім з дев’яти проблемних банків, що перебувають під його управлін- ням. Слабкість банківської системи, її непрозорість, виявлені факти правопорушень поступово зруйнували міжбанківський ринок. 6 груд- ня 2000 р. Demirbank й Park yatirim bankasi, що входили в десятку найбільших банків Туреччини, були передані в управління Турецько- му фонду страхування депозитів (додаток Б).

5 лютого 2001 р. Туреччина отримала 1 млрд. SDR й 1,417 млрд. USD кредитів і погодила економічну програму МВФ.

Приводом для атаки на ліру 19 лютого 2001 р. послужив конфлікт прем’єр-міністра із президентом Туреччини. Президент країни, стур- бований наростаючою корупцією в банківському секторі, звинуватив прем’єра країни в бездіяльності й співучасті, при цьому Рахунковій палаті доручив перевірити операції держбанків за 10 років.

Сприйнявши сварку високопоставлених чинів як сигнал, інвесто- ри почали виводити кошти.

Стабільність обмінного курсу до 21 лютого 2001 р. дозволила

провідним турецьким банкам перетворити запозичення на світових фінансових ринках у головне джерело зростання й комерційної вади внутрішніх заощаджень. Крім того, висока процентна ставка в Туреч- чині привела до того, що турецькі банки спочатку одержали дешеві кредити з Євроринку й потім відповідно почали їх інвестувати на грошовий ринок Туреччини, витягаючи в такий спосіб різницю в про- центних ставках. Істотний фактор розвитку турецької банківської кри- зи – проблема зовнішньої заборгованості банківської системи. Дева- львація турецької ліри після кризи в лютому 2001 р. і підрив довіри до банків зробили її нерозв’язною.

Виходом із кризи стало скасування режиму валютного коридору й перехід 22 лютого до змінного обмінного курсу. 23 лютого курс ліри впав до 1350000 лір за 1 дол. США (курс 22 лютого – 900000 лір за

1 дол. США). Ліра впала за два дні на 49 %.

Падіння курсу після скасування режиму валютного коридору й перехід до плаваючого обмінного курсу (22.02.2001) істотно відо- бразилися на позиції ліквідності, на фінансових результатах банків і їхньому капіталі.

Серед основних причин кризи більшості турецьких банків – не- можливість обслуговування значних валютних зобов’язань після різ- кої девальвації турецької ліри.

Проблема прострочених кредитів та неплатежів по кредитах у Туреччині була прямим наслідком різкого погіршення фінансового становища більшості підприємств, викликаного змінами у структурі

цін, катастрофою експорту, конкуренцією імпортних товарів, підви- щенням процентних ставок по кредитах. У результаті багато підпри- ємств виявилися в стані боржників, не здатних не тільки віддавати бо- рги, але й оплачувати свої поточні витрати.

Прострочені кредити різко погіршили баланс комерційних бан- ків. Висока частка прострочених кредитів у загальній сумі кредиту- вання пояснюється високим рівнем процентної ставки. Саме висока процентна ставка погіршила фінансове становище реального сектора й знищила стимули для розвитку не тільки в підприємницькому сек- торі, але й у кредитно-фінансовій сфері. Навіть частка неплатежів по кредитах після кризи перебувала на рівні 21,8 % (червень 2002 р.).

Отже, аналіз показує, що банківська криза в Туреччині (2001 р.)

була обумовлена дією двох груп факторів:

1) залежних від діяльності банків;

2) незалежних від них.

До останнього фактора належать:

• загальна нестабільність ситуації в країні на кінець 2000 р., зокрема ріст дефіциту державного бюджету (у період кризи співвідношення дефіциту бюджету й ВВП склало 11 %);

• висока інфляція – 40 %;

• державний борг (ВВП – 53 %).

Це призвело до того, що Туреччина була змушена просити між-

народної допомоги.

До факторів, що залежать від діяльності комерційних банків, мо-

жна віднести наступні:

1. Комерційні банки мали як низький рівень власного капіталу, так і недостатню суму активів. Так, сумарний капітал всіх діючих комер-

ційних банків не перевищував обсягу капіталу будь-якого з 20 прові-

дних банків світу.

2.

3. Комерційні банки у своїй діяльності орієнтувалися на одержання не- гайного, в основному “спекулятивного” доходу й на залежність фі- нансових показників від прибутковості казначейських бон держави.

4. Керівники більшості найбільших банків були сильно інтегровані в політичну еліту, що приводило до використання банківських ре- сурсів із цілями, далекими від їхньої функціональної діяльності.

Одним із найбільш помітних проявів кризи банківської системи стало різке зниження показників банківського капіталу. Зменшення власних коштів у доларовому еквіваленті виявилося ще більш знач- ним: для приватних банків – 62 %, іноземних банків – 31 %, банків у структурі ТФСД – 92 %. Якщо на кінець 2000 р. загальна сума влас-

них коштів комерційних банків становила 7,612 млн. дол. США, то на кінець 2001 р. цей показник зменшився до 5,065 млн. дол. США. Ос- новною причиною цього стали збитки банків. На кінець 2001 р. вони склали 3,570 млн. дол. США. Чистий дохід у порівнянні з минулим роком зменшився на 24 % [44].

Тільки сумарні втрати портфельних цінних паперів банків у кризі оцінюються в 11 млрд. дол. США. Серйозним фактором фінансової залежності турецької економіки від зовнішніх чинників, що істотно вплинув на загострення кризи фінансової системи країни, стала полі- тика активного залучення коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів. У якості одного з інструментів проведення такої полі- тики, як відзначалося раніше, широко використовувалася висока про- центна прибутковість по цих цінних паперах.

У результаті кризи активи турецьких банків скоротилися на 26 % у реальних цінах і склали 115 млрд. дол. США, а сума збитків турець- ких банків склала 19,3 % ВВП країни.

Як наслідок, багато компаній відмовилися продавати товари й послуги в лірах. Рейтингове агентство “Standart & Puers” понизило суверенний кредитний рейтинг Туреччини, аргументувавши свій крок необхідністю для країни пройти через реструктуризацію.

Відтік депозитів, що не припинявся, відтік капіталів і різке зни- ження золотовалютних резервів ЦБТР змусили уряд розробити пакет заходів, необхідних для боротьби з банківською кризою:

• заборонити уряду вимагати від держбанків видачі кредитів за низь- кими ставками (Указ підписаний президентом країни й діє з 30 квітня 2001 р.);

• надати незалежність Центробанку в проведенні грошової політики

(Закон прийнятий 5 травня 2001 р.);

• скоротити число позабюджетних фондів до шести;

• виправлення до закону про банки: внесені зміни до положення про захист інвесторів, злиття і поглинання, конкуренцію;

• прискорити судові процедури передачі кризових банків під управ-

ління Турецького фонду страхування депозитів (ТМSF);

• дозволити арешт активів власників і керівників збанкрутілих банків.

До середини березня 2001 р.

У травні 2001р. постановою Ради Міністрів Туреччини була при-

йнята нова Програма по реструктуризації банківського сектора. Про-

грама складалася із чотирьох частин:

1. Фінансова й операційна реструктуризація державних банків.

2. Проведення в короткий термін реорганізації банків (продаж, злиття й приєднання) під управлінням Турецького фонду страхування депо- зитів Туреччини й передачу проблемних банків у структуру ТФСД.

3. Фінансове оздоровлення групи приватних банків, проблеми яких досить сильно впливали на загальну ситуацію в економіці.

4. Підвищення конкурентоспроможності банківського сектора на базі лібералізації й удосконалення фінансового нагляду в контексті ба- нківської системи [44].

Таким чином, у результаті реалізації розробленої урядом і Мініс-

терством фінансів Туреччини широкомасштабної програми реструк-

туризації банківської галузі країни вдалося домогтися наступних ре-

зультатів:

• національний банківський сектор став більш прозорим і став на шлях консолідації;

• роль державних банків у структурі фінансової системи Туреччини істотно зменшилася;

• фінансовий ризик турецького банківського сектора був зменшений до керованих меж;

• зміцнилася структура капіталу національних банків;

• показники прибутковості приватних банків значно покращилися, а державні фінансові інститути повернулися до рентабельної дія- льності;

• відновився підйом у турецькому банківському секторі.

Після фінансової кризи в банківській сфері країни відбувається істотна реструктуризація, що виразилася, зокрема, у значному числі міжбанківських злиттів і поглинань.

У результаті кризи процес злиття й поглинання банків прийняв

більш широкі масштаби.

рочення кількості комерційних банків у Туреччині. Так, якщо на

31 грудня 2000 р. у країні діяли 79 банків, то на кінець 2004 р. – усьо-

го 48. За період 2000 -2001 рр. 12 банків були передані в управління Турецького фонду страхування депозитів (ТФСД). Протягом остан- нього року з банківської статистики з різних причин (злиття, погли- нання, особливо внаслідок банківської кризи 2001 р.) зникла назва двадцяти дев’яти банків.

У цілому, банківська реформа в країні спрямована на підтримку сильних фінансових інститутів і ліквідацію безнадійно слабких бан- ків. Отже, банківська криза 2001 р. змусила уряд Туреччини почати широкомасштабну банківську реформу. Державні банки раціоналізу- вали свою структуру, приватні – провели рекапіталізацію за допомо- гою бюджетних коштів, одночасно відбраковуючи явно нежиттєздатні інститути.

На 1 січня 2005 р. сукупна сума активів турецьких банків склала

229328 млрд. дол. США (приріст за рік – 28 % у порівнянні з 1 січня

2004 р.).

Після кризи відбулися помітні зрушення в структурі кредитів ба-

нків. Скоротилася частка корпорацій при помітному збільшенні бан- ківських кредитів населенню. Частка кредитів населенню в банківсь- ких кредитах з листопада 2001 р. по листопад 2003 р. збільшилася з 14 до 31 % (приріст за 2 роки – більш ніж в 2 рази). Збільшення об- сягу банківських кредитів, особливо споживчих, відображає поши- рення в Туреччині західних моделей споживання (“життя в кредит”). Сумарний обсяг споживчих кредитів стосовно ВВП становить 3 % (у порівнянні з 2002 р. – 1,1 %).

У Туреччині більшість основних правових норм зараз модернізо-

вані або модернізуються й приводяться у відповідність із законодав-

ством, що пов’язано зі швидким вступом Туреччини в ЄС.

Поки що в Туреччині капіталізація банків дуже низька в порів- нянні із країнами ЄС. У Туреччині співвідношення сукупного активу банківського сектора й ВВП становить 76 %, у той час як у країнах ЄС

– понад 200 %.

Однак можна виділити загальні фактори, які мали місце у всіх сис- темних банківських кризах країн, що розвиваються: лібералізація міс- цевої фінансової системи; концентрація спекулятивного капіталу на мі- сцевих слаборозвинутих фінансових ринках; низька капіталізація

банківської системи і, як наслідок, – її слабкість; концентрація внутрі- шніх кредитів у галузях, що залежать від зовнішніх ринків; нерозвине- ність фінансових інститутів; збільшення частки безнадійних кредитів.

Отже, кредитно-фінансові реформи в багатьох країнах, що розви-

ваються, у посткризовий період містили в собі три напрямки:

1) лібералізацію або дерегулювання грошово-кредитних відносин (що означає усунення штучних перешкод дії ринкових чинників у даній сфері);

2) реорганізацію погано функціонуючих банківських й інших кредит-

но-фінансових установ;

3) удосконалення контролю за їхньою діяльністю.