Заборона митних зборів і зборів еквівалентної дії

Розглядаючи положення, спрямовані на скасування митних зборів на товари, які рухаються між країнами-членами, треба зауважити, що ст.13 — 17 (ЄС) стосуються прогресивного скорочення і відміни митних зборів до кінця перехідного періоду у 1969 р.5 Хоча ці положення не можуть розглядатися як такі, що мають історичний інтерес.

1              Ст.19(1), (2) (ЄС).

2              Ст.28 (ЄС).

Ст.25. Напр., новозеландське масло на ринку Великої Британії.

4 Ст.10(1); справа 41/76, Donckerwolke [1976] ECR 1921.

Ця дата була, однак, пересунута на ЗО червня 1968 р. Рішенням Ради 66/532, OJ 1966, 2971.

98

повинні утримуватися від впровадження між собою будь-якого нового мита на імпорт або експорт чи будь-яких податків з таким самим ефектом, а також від збільшення тих, які вони вже запровадили у торгівлі між собою".

У справі 26/62, що розглядалася раніше1, визначалось, що ст. 12 має пряму дію. Суть справи полягала в тому, що фірма Ван Генд імпортувала клей з Німеччини і сплачувала 3% від його вартості. Спочатку Голландія ратифікувала Договір про ЄС 1957 p., а через два роки інший документ — митний протокол Бенелюксу, згідно тарифної шкали якого мито складало 8%. Коли фірма не погодилася з додатковими 5%, митний суд Амстердама звернувся до Європейського суду за роз'ясненням, чи зміна у класифікації, внаслідок якої підвищилась ставка мита на клей, не суперечить ст.

Хоча Договір не дає визначення поняття "товари", Європейський суд зазначив, що "під товарами... слід розуміти вироби, які можна оцінити за допомогою грошей і які, у такий спосіб, стають об'єктом торгових операцій"2. Ця категорія не обмежується споживчими товарами або звичайними товарами, предметами широкого вжитку і може поширюватись, наприклад, на монети, які були, проте вже не є, законним платіжним засобом3.

Більше того, якщо стосовно поняття "мито" не виникає питань, то залишилося невизначеним поняття "будь-які збори еквівалентної дії" (ЗЕД). Європейський суд надолужив цю прогалину під час розгляду справи 24/684. У цій справі італійський уряд заперечував, що сума, яку вимагали від імпортерів і експортерів, становить мито, оскільки вона була пов'язана з фінансуванням підготовки інформації з структури торгівлі, а не з отриманням або захистом власної промисловості. У рішенні з приводу того, що такий збір суперечить

Справа 26/62, Van Gend en Loos. 2 Справа 7/68, Commission v. Italy [1968] ECR 223.

о

Справа 7/78, R.v. Thompson [1978] ECR 2247; а також щодо творів мистецтва: справа 7/68, Commission v. Italy [1968] ECR 223.

4 Справа 24/68, Commission v. Italy [1969] ECR 193.

99

ст. 12 (ЄС), Європейський суд дав тлумачення ЗЕД: "Будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і якими б не були його призначення і спосіб запровадження на вітчизняні або імпортні товари, що перетинають кордон, і який не є митом у повному розумінні, становить збір еквівалентної дії,... навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінаційним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизняним товаром".

Таким чином необов'язково збір стягується на кордоні; обкладання може відбуватися на будь-якому етапі виробництва або збуту, проте якщо він пов'язаний з імпортуванням товарів, це порушує ст.

Європейський суд тлумачив заборону у ст. 12 (ЄС) постанови про незаконність вітчизняних податків, якими обкладаються імпортовані або експортовані товари, розглядаючи скоріше не дію, а мету мита при вирішенні питання щодо законності згідно права ЄС.

У справах 2 і 3/692 розглядалась спроба Бельгії накласти збір 0,33% від вартості імпортованих алмазів для збільшення соціального фонду, з якого надавалася соціальна допомога робітникам. У Антверпенському суді імпортер алмазів Бреч-фелд доводив, що податок порушує ст. 12. У зверненні до Європейського суду бельгійська сторона переконувала, що ця справа не має відношення до ст. 12: не передбачалося застосовувати збір ні для отримання грошей у державну скарбницю (типова функція мита), ні для захисту вітчизняної промисловості (типова функція тарифних бар'єрів), оскільки Бельгія не виробляє власних алмазів, — лише спосіб удосконалення соціального забезпечення.

Проте Європейський суд виявив у стягненні збору порушення ст. 12. Він визнав, що заборона не залежить від способу використання надходжень від податків або від мотивів законодавців. Ст. 12 почала застосовуватися, коли виникли перешкоди для вільного руху товарів.

Натомість коли податками обкладаються вітчизняні вироби, підхід Європейського суду може бути поблажливим. У

1 Справа 78/76, Firma Steinike amp; Weinleg [1977] ECR 595.

Справи 2 та 3/69, Sociaal Fonds voor de Diamantarbeiders [1969] ECR 211.

100

справі Apple amp; Pear Development Council1 виробники яблук і груш оскаржили запровадження примусового податку у Великій Британії. Надходження від податку йшли на фінансування Ради з виведення нових сортів груш, напівдержавного органу, який проводив дослідження, збирав статистичні дані, надавав інформацію і проводив рекламну компанію. Суд визнав, що оскільки податок не застосовується до імпортованої продукції, ст.9 — 16 (ЄС) не порушуються. Збори вважаються незаконними лише тоді, коли вони йдуть на фінансування діяльності, несумісної з нормами ЄС.

Зрозуміло, що Європейський суд використав підхід, заснований на еквівалентному впливі, для тлумачення ст.12. Суд використав цей підхід для вирішення справ щодо зборів, які начебто сплачуються за надані послуги. У таких справах держави стверджують, що сума, яку вони вимагають, є не податком, а платою за надану імпортеру допомогу і, отже, її слід розглядати як наслідок комерційної оїїерації, а не як фіскальний бар'єр для вільної торгівлі. Європейський суд погодився з цим лише теоретично. Наприклад, у справі Cad-sky2 позивач — експортер салату з Італії до Німеччини, подав скаргу до італійського суду щодо відшкодування незначної суми, яку італійська митниця вимагала для здійснення контролю за якістю товарів під час перетину кордону. Європейський суд знову повторив свою стандартну формулу ЗЄД і підтвердив, що мета нарахування їй не відповідає. Він, однак, погодився, що пропорційна оплата за конкретні послуги перебуває за рамками ЗЄД, оскільки складається з нарахування на частину комерційної операції, а не внаслідок перетину кордону. Суд визнав, що таке тлумачення могло застосовуватися для загальної системи контролю якості щодо всіх товарів, оскільки від цього продавець не мав очевидного безпосереднього конкретного прибутку.

Справи щодо оплати за надання можливої вигоди імпортеру становлять перше значне поле діяльності, де Європейський суд принципово погодився на те, що грошовий збір може не підпадати під поняття ЗЄД відповідно до ст.12. Іншою

1              Справа 222/82, Apple amp; Pear Development Council v. К J Lewis Ltd. [1983]

ECR 4083.

2              Справа 63/74, W.Cadsky SpA [1975] ECR 281.

101

сферою є збори, які стягуються відповідно до міжнародного права і права Співдружності. В такому випадку держава має продемонструвати, що плата пропорційна вартості наданих послуг. У справі Bauhuis1 фірма намагалась оскаржити збір на ветеринарну інспекцію свиней, імпортованих до і експортованих з Голландії. Справа ускладнювалась через існування у цій газузі законодавства ЄС2, розробленого для полегшення свободи руху товарів, яке дозволяє членам ЄС перевіряти сортність тварин.

Європейський суд заявив, що згідно другого виду платежів, коли перевірки є обов'язковими відповідно до законодавства ЄС як спосіб сприяння вільному руху товарів3, збори для покриття вартості перевезень не суперечать праву ЄС4. їхня сума була*нижче ЗЄД, оскільки це був лише засіб для покриття вартості необхідних дій. Проте якщо у законодавстві Є С відсутня обов'язкова база щодо дій країн, у цьому випадку нарахування мають належати до ЗЄД на підставах, обгрунтованих у справах 24/683 і 63/746.

Насамкінець слід зауважити, що коли законодавство ЄС (або міжнародне право) передбачає такі послуги, то лише послуги, які передбачають реальний прибуток для імпортера або поліпшення якості імпортованих товарів (наприклад, обробка і пакування), можуть розглядатися як достатні для виправдовування зборів. Але і в цьому випадку вони будуть неприпустимими навіть тоді, коли "послуга" надається імпортеру відповідно до загальних інтересів. Європейський суд вирішив, що коли послуга справді передбачає наступний прибуток для

1              Справа 46/76, Bauhuis [1977] ECR 5.

2              Директива 64/432 (ЄС).

У справах 80 та 81/77, Societe Les Commissionaires Reunis (Ramel) [1978] ECR 927 законодавство ЄС, що дозволяло встановлювати збори, було визнано несумісним з ст.13 (ЄС) за відсутності такого сприяння торгівлі.

4              Див. також справу 1/83, IFGG v. Friestaat Bayern [1984] ECR 349.

5              Справа 24/68, Commission v. Italy [1969] ECR 193.

6              Справа 63/74, W.Cadsky SpA [1975] ECR 281. Щодо зобов'язань за

міжнародним правом див. справу 89/76 Commission v. Netherlands [1977] ECR

1453.

102

імпорту, то нарахування не повинно перевищувати вартості або ціни послуги1 чи суми, пропорційної наданій послузі2. Неприпустимими є навіть нарахування на вартість товарів3.