Відсутність формальної ієрархії джерел права в ЄС

У союзному праві не існує формальної ієрархії джерел. Таке

становище є наслідком того, що немає класичної піраміди

“конституція — закон — виконавчі акти”, яка становить основу

національних систем.

*

тивної природи можуть бути прийняті в Брюсселі через ті самі процедури. Тому більш або менш урочистому характеру ухвалення певного акту зовсім не відповідає його специфічна позиція в ієрархії норм. Рада не обмежується тим, що регулює юридичні відносини на загальному й абстрактному рівнях, вона часто керує безпосередньо. Єдина справжня ієрархія може випливати з авторитетності інституції, з конкретних характеристик певного акту, його наслідків і адресатів.

Вже в Проекті угоди про Європейський Союз Альтієро Спінеллі (Європарламент, 1984 рік) пропонувалося зробити цю систему прозорішою та структурованішою, запровадивши розрізнення між “органічними законами”, які мали забезпечити організацію й функціонування інституцій та інших установ, передбачених угодою, і “звичайними законами”. Міжурядова конференція, що привела до Маастрихтської угоди в 1991 році, розглянула, на пропозицію Італії, можливість запровадити ієрархію джерел, на вершині якої розміщувався б “закон”, тобто акти, прийняті спільно Парламентом та Радою, і які мали б визначати принципи, загальну орієнтацію й суттєві елементи регульованих матерій. Адміністративні виконавчі компетенції були надані державам-членам за наявною схемою для директив (свобода форм і засобів для досягнення мети, поставленої Радою і Парламентом), тоді як виконавчі процедури, делеговані від імені Єврокомісії (“комітологія”)54, — спрощувалися. У разі прийняття така пропозиція майже повністю усунула б виконавчу діяльність Ради, зміцнивши при цьому виконавчий характер Комісії та збільшивши законодавчу вагу Парламенту. Ця пропозиція не була прийнята, так само як не мали продовження аналогічні пропозиції, представлені Комісією і Парламентом’5, а в недавній Амстердамській угоді знову сказано про брак прогресу в галузі встановлення ієрархії джерел.

“Така система ієрархії комунітарних актів прояснила б функції кожної інституції: угоди приймалися б одностайним рішенням Ради й ратифікувалися б національними парламентами, законодавчі норми приймалися б... на основі процедури спільного прийняття рішень; Комісія або держави-члени несли б відповідальність за виконання положень, Комісія була б під контролем Ради та Парламенту”.

Водночас незгодні делегації, посилаючись на міжнародне й міжурядове походження Союзу, підкреслюють, що “Союз має особливий характер, який відповідає характерній класифікації актів: постанов, директив, рішень і рекомендацій... У рамках цієї характерної системи можливо з’ясувати функції кожної інституції, підтримуючи міжінституційну рівновагу”. Далі в цьому контексті рекомендують “повернутися до початкового духу угоди, приділяючи більшу увагу якості кожного акту й застосовуючи таку директиву, яка була б відповідною його справжній меті” для того, щоб “внаслідок запровадження процедури спільного прийняття рішень дебати про ієрархію набули важливості, яку вони мали від початку”37. Така позиція насправді, здається, прямо суперечить еволюції системи в цілому, яка просувається до більшої визначеності ролей різних інституцій: їй має, звичайно, відповідати також і чіткіша класифікація законодавчих актів58.