Як функціонує Рада міністрів: комітети, робочі групи, Корепер

Після того як Комісія опрацювала певну пропозицію, перш ніж вона буде подана на розгляд міністрів, п обговорюють і часто змінюють всередині комітетів, робочих тематичних груп і Комітету постійних представників (Корепер)

Комітети Ради у вузькому розумінні, до речі, дуже нечисленні, — це “постійні комітети” Тут, крім комітетів з енергетики або освіти, варто згадати комітет 133 — з торговельної політики, економічний і фінансовий комітет, постійний комітет з питань зайнятості, комітет з питань політики й безпеки в галузі зовнішньої політики та оборони і координаційний комітет співпраці в галузі поліції та внутрішніх справ

Комітет 133 готує кожне рішення Співтовариства в галузі спільної торговельної політики.

Економічний і фінансовий комітет посів центральну роль внаслідок запровадження євро та зміцнення ролі Ради Екофін, для якої він готує рішення в галузі економічної та фінансової політики, руху капіталів і міжнародних монетарних відносин. Кожна держава призначає до комітету по два представники: одного від міністерства фінансів, іншого — від національного Центробанку. До них долучаються представники Єврокомісії і європейського Центробанку.

Важливого значення набув постійний комітет з питань зайнятості, запроваджений у теперішній своїй формі Амстердамською угодою. Є спроби встановити паралелі між його діяльністю і діяльністю комітету економіки й фінансів, проте останній, поза сумнівом, має менший вплив.

Комітет із політики й безпеки, складений з політичних директорів міністерств закордонних справ, і комітет поліції та внутрішніх справ, у складі представників міністерст внутрішніх справ, розгортають щораз активнішу діяльність у рамках другого й третього стовпів, з огляду на міжурядовий характер цих форм співпраці.

Робочі групи, складені з представників різних урядів на технічному й адміністративному рівнях, провадять діяльність для підготовки рішень Ради і зміцнюють відносини для Кореперу. Не існує сталої кількості робочих груп: їхня кількість і конкретна діяльність залежать від росту повноважень Євросоюзу та обсягу роботи в певний період. Хоча й маловідомі, робочі групи відіграють дуже важливу роль у готуванні й проведенні переговорів

В разі входження до складу цих робочих груп, засідання яких тривають досить довгий час, міжнародні експерти, переміщуючись принаймні раз на місяць зі своїх столиць до Брюсселя, формують між собою певний “корпоративний дух”, що знаходить прояв у стосунках самих цих робочих груп із Комісією, Парламентом, Корепером та іншими робочими секторними групами43.

Корепер складається не з національних функціонерів, які курсують між столицями, але з послів, званих “постійними представниками” і “постійними віце-представниками”. Кожна держава — член Європейського Союзу — має постійне представництво при ЄС, очолюване послом і складене з функціонерів міністерства закордонних справ та інших технічних адміністративних працівників. Кількість функціонерів у кожному постійному представництві коливається в межах 20-40, але кожний функціонер, який працює в Брюсселі, скаже вам й матиме рацію, що обсяг виконуваної роботи вимагав би додаткових кадрів.

Корепер є надзвичайно важливим органом Європейської Ради. Вважають, щодо 90% рішень Ради “вийшли з Корегіеру”

Насправді, Корепер не має де-юре справжньої влади для прийняття рішень, але фактично він набув надзвичайно широких можливостей приймати рішення, досягаючи компромісів з найскладніших питань або схвалюючи без обговорення домовленості й угоди, укладені робочими групами44.

В період свого створення Кореперу жилося важко. Його звинувачували в підриві ролі Комісії через підтримку інтересів держав-членів або в послабленні ролі Ради на користь дальшої “технократизації” Співтовариства. Сьогодні Корепер зміцнив свої позиції як центральне утворення, орган-посередник між адміністративною діяльністю робочих груп і комітетів та політичною діяльністю міністрів, об’єднаних у Раді. Крім того, одна з основних характеристик Кореперу — корпоративний дух між його різними членами, і чутливість до проблем і вимог Співтовариства, що виявляється впродовж їхнього перебування в Брюс селі Уже в 1966 році Альтієро Спінеллі зазначав, що, “потрапивши у цю атмосферу (Співтовариства) , вони легко стають провідниками й захисниками позиції Комісії перед своїми урядами й адміністраціями”[2] Порівняно недавно постійний представник Німеччини посол Дітріх фон К’яв (Kyaw) заявив у “Financial Times”, що його знають у Бонні не як постійного рад ника (him standiger Vertreter), але як постійного зрадника (шм standiger Verrater)46

Єврокомісія, якщо тільки Корепер не вирішить інакше, бере участь у роботах, прагнучи уникнути “міжурядового дрейфу”, який міг би розвинутися за відсутності представника “спільних інтересів” Офіційно вважають, що Корепер став “конкурентом Єврокоміси”, і при цьому з прикрістю відзначають той факт, що справжні прямі діалоги відбуваються тепер не між Комісією й Радою, але між Комісією та Корепером Європейські депутати, коли їм доводилося брати участь у процедурі спільного ухвалення рішень (па етапі примирення)47, так само неодноразово висловлювали своє незадоволення тим, що мусять вести пере говори не безпосередньо з міністрами, а з їхніми постійними представниками в Брюсселі

Існують дві формації Кореперу

Корепер II ™ престижніший Він складається з голів пред ставництв, опрацьовує винятково політичні питання, особливо для Ради із загальних справ (міністри закордонних справ), Еко фіну (економічна й монетарна політика) і Європейської Ради Ко реперу асистує група “АнтічГ Ця група створена за часів італіи ського президентства в 1975 році, завдячує своєю назвою прізвищу першого функціонера, який в ній головував, Паоло Ан тічі, з італійського постійного представництва Вона готує засі дання Кореперу II, надаючи постійним представникам якомога більше подробиць, і має серед своїх обов’язків також підготовку засідань Європейської Ради

Корепер І, складений з постійних віце-представників, займається діяльністю переважно технічною, але надзвичайно важливою для Співтовариства, зокрема в галузі промисловості, внутрішнього ринку, транспорту тощо Кореперу І також асистус спеціальна група “Мертенс”, яка успадкувала прізвище свого першою голови (1993), бельгійця Венсана Мертенса де Віль мара

Групи “АнтічГ і “Мертенс” є чи не найкращим прикладом того, як союзні структури розвиваються на основі практики й пристосовуються, з певною гнучкістю, до потреб робочого на вантаження та спеціалізації, яких вимагає діяльність спільноти

Єврокомісія представлена тут функціонерами (заступник генерального секретаря в Корепері II, відповідальний директор з відносин з Радою при Генеральному секретарі Єврокомісії — в Корепері І) Ні члени кабінетів, ані комісари не беруть участі в роботах Кореперу, крім випадків, коли вони мають не вести пс реговори, але інформувати членів Кореперу про зміст особливо важливих політичних ініціатив усіх — галузях компетенції Союзу, — тоді як його лише інформують про діяльність Союзу в галузі зовнішньої політики і в деяких інших, пов’язаних з правосуддям і внутрішніми справами (за винятком питань віз, надання політичного притулку, імміґра ції, контролю за зовнішніми кордонами та юридичної співпраці в цивільній сфері, відтепер переданих до процедур першого стовпа) Крім того, як буде видно далі, Європарламент виконує важливі функції політичного контролю48

Представники європейських народів обираються від 1979 року на основі прямого й загального голосування на п’ятирічний період Наразі їх є 626 Ця кількість представників, обраних у державах членах, розподіляється в такий спосіб від Німеччини — 99, від Франції, Італії та Великобританії — по 87, від Іс пани — 64, від Нідерландів — 31, від Бельгії, Греції та Португалії — по 25, від Швеції — 22, від Австрії — 21, від Данії та Фінляндії — по 16, від Ірландії — 15, від Люксембурга — 6 41 Європарламент, організований, як і кожний національний парламент, має в своєму складі парламентські комітети та політичні “транснаціональні” групи

Парламентських комітетів Європарламенту, обраного в червні 1999 року, є 17 із закордонних справ, з питань бюджету, контролю за бюджетом, свободи громадян та правосуддя і внут ранніх справ, економіки, права і внутрішнього ринку, промисловості, зайнятості, довкілля, сільськоіо господарства, рибальства, регіональної політики, культури, питань розвитку, конституційних справ, прав жінок, петицій Поруч із комітетами, спеціалізованими в певній галузі (промисловість або довкілля), існують комітети з, так би мовити, горизонтальною відповідаль ністю, як-от комітет з конституційних справ і комітети з бюджету та контролю за бюджетом Президент парламентського комітету відіграє важливу роль, і часто політична вага і вплив комітету залежать від особистості депутата, що ним керує Кіль кісний розподіл посад голів комітетів визначається на підставі кількісного розподілу політичних груп, а всередині груп — на підставі кількісного розподілу і рівня згуртованості національних делегацій

Парламентські комітети розглядають усі законодавчі пропо зицн та інші документи, запропоновані Комісією або Радою Доповідач (rapporteur на жаргоні Співтовариства) зобов’язаний відредагувати положення, яке обговорюватиметься, змінюватиметься і за яке голосуватимуть у комітеті, після чого воно буде представлене на пленарній сесії Парламенту В разі прийняття (з поправками або без них) це положення виражає офіційну позицію Європарламенту Крім того, парламентські комітети можуть і “з власної ініціативи” готувати положення, у яких вони звертаються з пропозиціями до інших установ, зокрема до Єврокоміси, представити законодавчі пропозиції й розвинути діяльність у пев ному секторі

Політичних груп Європарламенту — 9 група Європейської народної парти (християнські демократи) і європейських демократів (ЄНП ЄД, 232 члени), група Парти європейських соціалістів (ПЄС, 181), група Європейської парти лібералів, демократів і реформаторів (ЄПЛДР, 52), група Зелені/Європей ський вільний альянс (Зелені/ЄВА, 46), конфедеративна група Європейські об’єднані ліві/Північні зелені ліві (ЄОЛ/ПЗЛ, 42), група “Союз за Європу націй” (СЄН, 21), технічна група незалежних депутатів змішана група (ГНД, 19), група “За Європу демократій і різноманітності” (ЄДР, 18), неприєднані (15Д

Тут ідеться саме про політичні групи, а не про транснаціональні політичні парти Дійсно, справжні європейські парти ще не існують, є лише федерації політичних партій, які докладають зусиль, аби узгодити спільну політичну програму на європейсь кому рівні, причому вони ще дуже пов’язані з політичними ви мотами країн походження51 Причин роз’єднання чимало 626 депутатів походять з понад 100 національних партій2, керівних або опозиційних, проєвропейських або євроскептичних, з областей, дуже відмінних в географічному й економічному плані, крім того, їх обирають за відмінними в кожній країні виборчими системами

Національна приналежність починає відчуватися, зокрема, при голосуванні з дуже важливих політичних питань, які мають помітні наслідки у внутрішній політиці Залишаючи осторонь приналежність до політичних груп, варто нагадати, наприклад, що в січні 1999 року з приводу голосування про вотум, недовіри Комісії Сантера, більшість німецьких депутатів, незалежно від партійної приналежності, проголосували за недовіру, тоді як італійці, іспанці, португальці и частина французів висловили протилежну позицію

Однак не викликає сумнівів, що, порівняно з минулим, вплив європейських депутатів всередині національних партійних організацій чимраз зростає паралельно зростанню самої інсти туци, крім того, новий Європарламент (1999 2004) виїлядас значно політизованішим порівняно з минулим

Європарламент стає також менш “компанійським” Перш за все було порушено мовчазну згоду між групою Парти європейських соціалістів (ПЄС) і групою Європейської народної парти (ЄНП), на основі якої президентство в Європарламенті підлягало ротації кожні два з половиною роки і почергово дору чалося представникові однієї з цих двох груп У новому парла менті перемога правоцентристів у різних країнах, зокрема в Італії, Іспанії, Великій Британії3 й особливо в Німеччині, дозволили ЄНП (232 місця) перевищити кількість місць ПЄС (181 місце) і стати першою парламентською і руною, що відбулося також завдяки вступу до неї депутатів парти “Forza Italia” Під впливом успіху на виборах ЄНП стала домагатися права першою обрати президента Європарламенту, тоді як ПЄС заперечувала, посилаючись на те, що ЄНП вже мала президентство у другій половині останньої легіслатури Німецька делегація в ЄНП чинила особливий тиск в цьому напрямку також через те, що жоден представник ХДС/ХСС (німецькі християнські демократи) не входить до Єврокомісії Проді Канцлер Шредер, зі свого боку, реалізуючи урядову угоду між німецькими соціал-демократами та зеленими, запропонував двох комісарів від лівоцентристів, чим також порушив традицію, якої дотримувалися великі держави (за винятком Італії) і котра полягала в призначенні комісарами одного представника від урядової коаліції і одного — від опозиції Внаслідок тривалих переговорів і через те, що проста більшість є достатньою для виборів президента, ЄНИ спромоглася обрати власного кандидата, француженку Ніколь Фонтен Завдяки домовленості з групою європейських демократів і лібералів (ЄПЛДР) було зібрано 306 голосів на підтримку цієї кандидатури, що призвело до поразки кандидата від соціалістів, португальця Маріу Соареша (200 голосів), і кандидатури групи зелених, фіна Гейді Гаутала (49 голосів) На підставі домовленості, досягнутої між ЄНП і ЄПЛДР у другій половині легіслатури, Ніколь Фонтен мала поступитися місцем ірландцеві Пату Коксу, президенту групи ЄПЛДР Незважаючи на це, сам Пат Кокс поспішив уточнити, що “установча” домовленість з ЄНП обмежується лише виборами президента, але, власне, це вже є досить промовистим фактом, що викликає численні міркування

Насамперед Європарламент уперше став функціонувати на основі особливої форми діалектичних взаємовідносин між біль шістю та опозицією Вибори президента Європарламенту були оцінені деякими спостерігачами як ознака розриву з компанійсь кою практикою минулого, що базувалась на взаємному зближенні в напрямку до центру ЄНП і ПЄС Мало того, вияв пра- воцентристської більшості в Європарламенті вважають збалан суванням Ради, складеної у своїй більшості з лівих або лівоцент- ристських урядів, та Єврокомісії, яка, слушно чи ні, розглядається багатьма християнськими демократами — членами Європарламенту і президентом групи ЄНП, німцем Гансом-Гертом Потрінґом, як зорієнтована вліво Таким чином, європейські установи стають середовищем, де розвиваються діалектичні від носини між національними більшостями й опозиціями Такий інституційний розвиток дуже своєрідний і, без сумніву, сприяє політизацп Європарламенту, влада якого все зростає і який, зда ється, таки зможе скористатися усіма майбутніми інституцій ними перебудовами в Євросоюзі Водночас це перетворює його на парламент чимраз “складніший”, як щодо внутрішніх стосунків, так і щодо зв’язків з Комісією та Радою Зокрема, Комісія не зможе більше використовувати політичну вісь ПЄС-ЄНП, яка

дозволяла їй колись знаходити в Парламенті необхідну політичну опору для певних новаторських пропозицій, особливо за часів президента Делора.

Щодо Італії, то склад Європейського Парламенту мав надзвичайно промовисті наслідки в її внутрішній політиці. Справді, вхід депутатів, обраних за списками “Forza Italia”, до Європейської народної партії, визначив ситуацію, за якої Італійська народна партія оишнлаея в опозиції до “Forza Italia” в Італії, але стала спільником цієї самої групи в Європі, тоді як демократи більше не входять ані до ЄНП, ані до ПЄС, адже увійшли до ліберальної групи разом з республіканцями. З іншого боку, вхіддо ЄНП окремих національних делегацій — таких як французькі ґоллісти або британські торі — може мати негативні наслідки щодо федералістських прагнень таких партій, як Італійська народна партія, німецька ХДС або християни-соціалісти у Франції, бо цей процес змішує всю групу в консервативніший бік. Справді, якщо ХДС могла в минулому відігравати роль гаранта традиційних європеїстських позицій ЄНП, то скандал, який зачепив колишнього канцлера Коля, послабив її також і на європейському рівні. Тепер точкою опори ЄНП є Аснар, але настанови більшості у Partido Popular явно прохолодніші щодо наднаціональних тенденцій. Європейська політика й національна політика, отже, бачаться щораз ближчими, і дуже цікаво відзначити, що трансформації всередині установи, яку довгий час національні політичні партії вважали “другорядною”, починають впливати безпосередньо на схеми національних урядів.

Також і всередині інших політичних груп бачення Європарламенту досить помітно змінюється. Поряд з виразно інтеґ- раційними позиціями, властивими для італійських (ДС) і наразі для німецьких (СПД) соціалістів, є і помірковані, як-от французька соціалістична партія, або і ще стриманіші до ідеї наддер- жавності, як шведські соціалісти.

Комуністи в складі об’єднаних лівих поділені між федерально-наддержавною та конфедеративно-міжурядовою позиціями, тоді як зелені, значно зацікавленіші у всебічному зміцненні ролі Європарламенту, не виявляють того ж прагнення щодо Єврокомісії. На правому фланзі — представники екстремістських партій, таких як бельгійська “Vlaams Blok” або французька “Front National”, або й демократичних, але пов’язаних з дуже традиційним уявленням про національний суверенітет, таких як французький рух де Війєра (de Villiers). Вони пропонують реґрес системи в напрямку вузького конфедералізму і міжурядових відносин та скасування Єврокомісії.

Щодо теперішньої ролі Парламенту в системі установ Євро- союзу, тут слід розрізняти його відносини з Єврокомісією, Радою та національними парламентами"4.

Відносини між Комісією та Парламентом зазнають змін. Якщо впродовж тривалого часу Парламент розглядався як молодший партнер і, в усякому разі, спільник Єврокомісії, тепер ці відносини змінилися: Парламент став конкурентом Єврокомісії в інституційному контексті, хоча й залишається пов’язаним з баченням дуже інтегрованої Європи, властивим для Комісії. Незважаючи на це, Єврокомісія продовжує захищати роль Парламенту та пропонувати підсилення й збільшення його законодавчих і політичних повноважень, з чого випливають певні позитивні наслідки в розумінні демократичної леґітимності.

Очевидно, що відносини між Європарламентом і Радою складніші. Вони почали розвиватися від початку 1970-х років з наданням Парламенту повноважень в галузі бюджету й інтенсифікувалися після Єдиного Європейського Акту і, особливо, після Маастрихтської й Амстердамської угод, які надали Парламенту спільних законодавчих повноважень разом з Радою. Відносини між Радою та Парламентом, які “змушені” співпрацювати для здійснення законодавчої функції, завжди були в цілому позитивні, незважаючи на взаємну недовіру між Парламентом, який вважає себе гарантом інтеграційної ортодокси, хоч і не завжди займає відповідну позицію, та Радою, на яку сильно впливають міжурядові імпульси та класична дипломатія, що ча сом призводить до недооцінювання нею Страсбурзької асамб леї Відносини залишаються досить складними в інституційних питаннях, наприклад, через відмову національних урядів надати Парламенту повноваження у прийнятті рішень в галузі пере гляду конституції Європейського Союзу Як недавній приклад труднощів у стосунках Рада — Парламент, можна згадати останнє ускладнення з питання статусу європейських депутатів Стаття 190/5 Угоди передбачає, що “з огляду на думку Комісії та зі схваленням Ради, яка проголосувала одностайно, Європей ський Парламент встановлює статус і загальні умови для вико нання відповідних функцій його членами” Парламент, вва жаючи, що Рада з питань внесення істотних змін до його проекту в багатьох важливих місцях, таких як платня та парламентська недоторканість, податкові аспекти й пенсійний вік, вийшла за рамки прерогатив, наданих їй зазначеною Угодою, відхилив текст, змінений Радою Члени Парламенту відчули себе позбавленими базової функції всякого парламенту, а саме — визначати у вільний і суверенний спосіб статус своїх членів, і визнали порушеними ці прерогативи, що на підставі Угоди надають Парла ментові першорядну роль у визначенні статусу власних членів Після цього президент Європарламенту був запрошений коротко виступити на відкритті засідання Європейської Ради для інформування голів держав і урядів щодо позиції Парламенту Крім того, чимраз поширенішою стає практика федерацій євро пейських партій збиратися на засідання в перервах між засіданнями Європейської Ради Якщо ці засідання і не чинять прямого впливу на засідання Європейської Ради, вони, однак, є прикла дами координації й горизонтальної організації національних по літичних партій, які могли б мати цікаві наслідки06

На національному рівні Європарламент сприймається дуже по-різному, залежно від основних контурів європейської полі

тики держав-членів і від різноманітних конституційних традицій Країни більш європейської орієнтації, — такі як Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ба навіть і Німеччина (якщо враху вати її глибокі внутрішні перетворення, що дуже помітно змі нюють її європейську політику), — ставляться сприятливо до розвитку інституцій ЄС, адже завжди розглядали Європарла мент як законодавчу палату в двопалатній системі, де Рада була б другою законодавчою владою, а Єврокомісія була б носієм повноти виконавчої влади За такого підходу національні парла менти не повинні втручатися в процеси прийняття рішень па ев ропейському рівні, а мають залишати Європарламенту законодавчу владу і функції політичного контролю

Інші країни, такі як Данія, Великобританія, і нові члени — Фінляндія, Швеція, Австрія ~ намагаються розглядати Євро парламент як справжній парламент і вважають, що дійсний контроль може бути досягнутий лише з боку національних пар ламентів

Європарламент і національні парламенти вже розвинули різні форми співпраці, такі як Конференція комітетів з євро пейських справ (ККЄС)Д круглі столи и двосторонні візити між національними та європейськими депутатами, щораз частіші контакти між національними і європейськими представниками, створення всередині адміністративних структур Європейського Парламенту підрозділу з питань контактів з національними пар ламентами Відносини між європейськими та національними по літичними групами опиняються в центрі уваги окремих нащо нальних політичних партій, як-от британської Лейбористської

У перспективі діалог і співпраця між Європейським Парла ментом і національними парламентами, відповідно до їхніх інсти туційних ролей, здається, зростатимуть, стираючи відмінності між внутрішньою та європейською політикою Це, очевидно, одна з найважливіших іновацій Амстердамської угоди, яка за охочує національні парламенти до значно активнішої співпраці без порушення вже усталених європейських інституцій і тим са мим істотно сприяє інтеграційному процесу08

Примітки до розділу другого

1. Це вираз Дж Ціллера (J ZiWci), Admmistiations compatees, cit ,р 482
2. М Croisat, J L Quermonne, L’Eiuope et lefedeiahsme, cit, p 110
3. Щодо цікавого аналізу відносин між двома “головами” коуіунітарної виконавчої влади через модель pnncipal agent nop S Hix, ThePohticai System, cit, pp 21 ss Автор аналізує розподіл виконавчої влади між Єврокомісією й Радою і показує, що, з одного боку, Рада часом передавала виконавчі повноваження до Єврокомісії, зокрема - аби подолати терте у спільних діях, обмежити кошти, призначені для дипломатичної трансакції, і піднести ступінь довіри учасників, з іншого боку, що вона вдавалася до цього дуже вибірково Наслідком таких дій стала система, де заохочується обговорення та компроміс, але немає чітко вираженого політичного и урядового лідерства, - а це має негативні наслідки щодо сприйняття системи та участі у ній громадян Європи
4. Jean Boulois, Dioit mstitutionnel de Г Union ешорееппе, Pans, MordcVaesHen, 1995,p 75
5. Див N Nugent (ред), At the Heatt of the Union, London, Macmillan, 1997
6. Див D Rometsch, W Wessels, The Commission and the Council of Ministeis in G Edwaids, D Spence, The Eiuopean Commission, cit, pp 202 e ss
7. Див нижче

g

Про недавнє обговорення структури й головних характеристик Єврокомісії див N Nugent, Ike European Commission London, Macmillan, 2001

9 У Європейському Союзі, розширеному до 27 держав, Рада визначатиме одностайним голосуванням точну кількість комісарів і механізми ротації Нова система має бути однаковою для всіх держав і відбивати їхні географічні й демографічні характеристики ш У цій частині ми посилаємося на М Chili, Dintto anunuiistiativo euiopeo, Milano, Giuffie, 1999, M Chili, G Gieco, Tiattato, cit, P Mengozzi, II dintto della Comumta, cit , J Boulois, Dioit mstitutionnel, cit, pp 71 e ss , N Nugent, The Government and Politics of the Eiuopean Union, London, Macmillan, 1999, J Riehaidson, European Union Power and Policy-making, London-New Yoik, Routledge, 1998, H Wallace, W Wallace, Policy Making, cit

11. G Edwards, D Spence, The European Commission London, Longman, 1999,p 35
12. Щодо запропонованої президентом Проді реформи кабінетів з метою зменшити їх залежність від національних впливів див розділ 5
13. Кодекс поведінки комісарів, ухвалений на початку діяльності Комісії Проді, окреслює в точніший (і контрольованіший) спосіб функції та обов’язки кабінетів Зокрема, вони мають забезпечувати дієвість принципу колективної відповідальності, інформуючи відповідних комісарів про ті сфери, які не входять до кола інтересів їхніх портфелів, комісари присутні при визначенні та опрацюванні політичних пріоритетів, але залишають своїм генеральним дирекціям завдання доводити їх до реалізації, вони здійснюють політичні контакти й виконують представницькі функції, пов’язані зі сферою обов’язків конкретного комісара
14. Колегіальність послабилася внаслідок зміцнення влади президента, через відсутність спільної політичної програми в момент призначення комісарів, яких, крім того, пропонують уряди на основі передусім національних міркувань, і нарешті, через різнорідність і плюралізм, властиві структурі самої Єврокомісії 3 цього приводу див N Nugent, The European Commission cit, pp 92 e ss
15. В Комісії Проді почали вдаватися до такої практики в певних галузях, як-от зростання виробництва, конкурентоспроможність і зайнятість, рівні можливості, зовнішні відношення, реформа Єврокомісії та н зв’язки з іншими інституціями
16. Див М Westlake, The Commission and the Parliament Partners and Rivals in the European Policy-making Process London-Edinburgh-Dublin, Butterworths, 1994
17. В такий спосіб Ніццька угода інтегрувала та підсилила декларацію №32 (додаток до Амстердамської угоди), а також кодифікувала практику, накинуту комісарам на початку мандату Проді щодо цих

пунктів див також далі розділ 6

18

При тому, що функціонери Єврокомісії працюють двома мовами - англійською та французькою - і часто знають, принаймні пасивно, німецьку, однак офіційні документи перекладаються 11-ма офіційними мовами

18. М Cini, Administrative Culture in the Commission, in N Nugent (ред ), At the Heart of the Union, cit, p 74

20

Commissione europea, Hommage a Emile Noel, Luxemburg, Pubbhcaziom Ufficiali della Comumta europea, 1988, pp 153 157

Свіже дослідження поняття наднацюнальності союзної адміністрації - див G Vilella, Uadministration supranationale dans son contexte economique le cas europeen, Spisa/IISA, Bologna, Clueb, 1998

22. Див M Abeles, Homo communitarius, in R Kastoryano, Quelle identite pour VEurope Le multiculturahsme a Tepreuve, cit, pp 43 e ss
23. Ibidem, p 61 і J M Ferry, Pertinence du postnational, m “Esprit”, 9, 1990, pp 80-90 Щодо аналізу культурних відмінностей і процесу політичного зближення на національному рівні, цікаво почитати Н Mendras, L’Europa degh europei, Bologna, II Mulino, 1999
24. Див T Christiansen, A Maturing Buieaucracym J Richardson, European Union, cit, pp 77 e ss
25. Пор розділ 5

26Детальний опис цих аспектів, див у D Spence, Structures, Functions and Procedures in the Commission, m G Edwards, D Spence, The European Commission, cit, pp 97 e ss

27. Щодо поглибленого трактування механізмів Європейської Ради і Ради міністрів, рекомендованою літературою є.
    М Westlake, The Council of the European Union, London, Catermill, 1995
28. П’єр Пескаторе (Pierie Pescatore), цитований у книзі J L Quermonne, Le systeme politique europeen, cit, p 103
29. J Boulouis, A propos des dispositions instititionnelles du Traite sur VUnion europeenne, m “Revue des affaires europeennes”, LGDJ, 4, 1992
30. Див A Manzella, Chi comanda dentro TEuropa, m “LaRepubblica”, 23 marzo 2000
31. M Westlake, The Council, cit, p 168
32. Rapporto SN 2139/99 del 10 marzo 1999 (так звана “доповідь Трумпфа-Піріса”) На підставі цієї доповіді Гельсінська Європейська Рада (грудень 1999 року) наполягла на необхідності внести важливі зміни до методів роботи Ради Цей процес, однак, посувається дуже повільно, як видно з доповіді Генерального секретаря Ради 9518/01, представленої на Ґетеборзькому саміті в червні 2001 року Найважливіші питання стосуються ролі Президентства, послабленої, між іншим, через систему семестрової ротації, можливості горизонтальної координації, кількості утворень та організації і періодичності засідань Ради, звернення до законодавчої функції та форми її застосування, прозорості та інформаційної политики

33

Про ці питання див нижче Аж до Амстердамської угоди система союзного врядування економікою була досить збалансованою в галузі

економічно-монетарної політики, тоді як безробіття разом із внутрішньою безпекою залишалося предметом стурбованості громадян Нова угода, таким чином, запровадила до галузі соціальних справ певні паралельні механізми, хоча й не тотожні з передбаченими економічною політикою, - і це піднесло важливість Ради з соціальних справ “Незайнятість” була визначена як “проблема союзних інтересів”, були запроваджені процедури багатостороннього нагляду за національною політикою в галузі зайнятості, які нагадують процедури економічної політики, але без передбачених санкцій Також і комітетові “з питань зайнятості” було надано багатообіцяльну роль установи, яка готує й оцінює матеріал для дальшого обговорення Крім усього, почастішали спільні засідання Ради ЕКОФІН з Радою соціальних справ

33. Див нижче
34. Див Е Kirchner, La presidence du Consed idle et perspective de reforme, in P Magnete, E Remade, Le nouveau modele cit, pp 51-56
35. До цього питання, пов’язаного також з обговоренням інституційної структури розширеного Союзу, ми ще повернемося
36. Ніццька угода передбачає такий новий розподіл голосів по 29 для Німеччини, Франції, Великобританії й Італії, 27 - для Іспанії, 13 - для Нідерландів, по 12 - для Бельгії, Португалії та Греції, по 10 - для Австрії та Швеції, по 7 - для Данії, Ірландії та Фінляндії, 4 - для Люксембурга Успішне голосування передбачає подання 169 голосів з 237, що буде вираженням згоди більшості держав Крім того, в “Декларації про розширення”, доданій до Ніццької угоди, держави- члени домовилися про спільну позицію, яку вони займатимуть у переговорах з краінами-кандидатами про їхній вступ Краінам- кандидатам надається така кількість голосів 27 - Польщі, 14 - Румуни, 12 - Чехи, 10 - Болгари, по 7 - Словаччині й Литві, по 4 - Латвії, Словени, Естонії та Кіпру, 3 - Мальті У майбутньому Європейському Союзі з 27 держав меншість для блокування рішень зміниться з 88 до 91 голосу
37. Див М Westlake, The Council, cit, p 87
38. Про Ніццьку угоду, між іншим, див S Gozi, F Moscom II metodo comumtaiio al lavoro, in “її Muhno”, 1,2001, R Baldwin, E Berglof, F Giavazzi, M Widgren, Nice Try Should the Treaty Be Ratified9, London, CEPR, 2001, XA Yataganas The Treaty of Nice The Sharing of Power and the Institutional balance in the European Union A Continental

Perspective, Harvard Law School, Working Paper 01/01, Cambridge, MA, 02138,2001

39. Там само с 106
40. Див N Nugent, Government and Politics cit, p 170
41. Див J Weiler, який розвиває цю тезу в розділах книгй, The Constitution of Europe 43 Див M Westlake, The Council, cit, p 318
42. Див M Westlake, The Council, cit, p 318
43. Див P Ponzano, Les relations entre le Coreper et la Commission це доповідь на симпозиумі “Корепер в усіх вимірах”, Страсбург, 22 січня 2000 року
44. A Spmelli, The Eurocrats, Baltimore, Md , Johns Hopkins University Press, 1966
45. “Financial Times” 11-20 березня 1995 року, згадано у G Edwards, National Sovereignty v Integration, in J Richardson, European Union cit, p 137
46. Див розділ 3, параграф 2 1, схема

до

Див розділ 4

49. Ніццька угода передбачає також спільну позицію 15-ти держав щодо змін у розподілі місць, беручи до уваги перспективу розширення Союзу Максимальна кількість місць у Євросоюзі з 27 держав була визначена у 732 депутати, при цьому кількість місць з теперішніх країн членів зменшена на 91 Кількість місць для кожної держави змінюватиметься відповідно до прийому нових членів до 2009 року, коли предбачене скорочення має бути застосоване повного мірою В Європейському Союзі з 27 членів розподіл місць має бути таким 99 місць - для Німеччини, по 72 - для Великобританії, Франції й Італії, по
50. - для Іспанії та Польщі, 33 - для Румуни, 25 - для Нідерландів, по - 22 Греції, Бельгії та Португалії, по 20 - для Угорщини й Чехи, 18 для Швеції, по 17 для Болгари й Австрії, по 13 - для Словаччини, Данії та Фінляндії, по 12 - для Ірландії й Литви, 8 - для Латвії, 7 ~ для Словени, по 6 - для Естонії, Кіпру й Люксембурга, 5 - для Мальти

50 Депутати, обрані за “списком Боніно” разом з депутатами Північної Ліги і Французького Національного Фронту Жана Марі Лепена, створили “технічну групу незалежних депутатів” Технічна група характеризується саме технічною, а не політичною спрямованістю угоди між учасниками групи Кожен депутат користується повного свободою голосування і не уповноважений виступати від імені групи, єдиною метою якої є дозволити кожному депутатові виконувати свої завдання, користуючись усіма адміністративними и фінансовими пільгами, наданими політичним групам На основі інтерпретації, запропонованої комітетом з конституційних справ, Європейський Парламент заявив неприйнятним створення такої групи, що відверто заперечує “всякий політичний характер і всяку політичну пов’язаність між своїми членами” відповідно до пункту 1 статті 29 парламентського регламенту Вказана стаття передбачає, що парламентські групи можуть створюватися на основі понттної спорідненості Два депутати від Національного Фронту, професор Мартшез і де Ґолль, оскаржили парламентське рішення в Суді першої інстанції ЄЄ, якии, враховуючи ризик нанесення тяжкої й непоправної шкоди, прийняв вимогу призупинити рішення в справі двох заявників, залишивши відкритим і остаточне рішення з цього питання Про юридичний аналіз цісі справи див М Cartabia, Gntppi pohtici е internet corpons del Patlamento europeo in “Quaderni costituzionah”, apnle 2000

51. Стаття 191 Угоди передбачає, що “політичні парти на європейському рівні є важливим фактором для інтеграції всередині Європейського Союзу Вони сприяють формуванню європейської свідомості та вираженню політичної волі громадян Європи ’ Проте ми ще не досягли цієї стадії Традиції, звички й самі національні інтереси значною мірою послаблюють політичні групи Європейського Парламенту, для яких властивий порівняно низький рівень інтеграції Сам склад груп може здаватися дещо штучним, коли, наприклад, в одній і тій же групі співпрацюють національні делегації з дуже відмінними поглядами на процес європейської інтеграції
52. За обчисленнями J М De Waele, in Р Delwit, J М De Waele, P Magnette, A cjiioi sett le Pat lenient eitiopeen, Biuxelles, Complexes 1999, p 132
53. Перемозі консерваторів (Tories) сприяло запровадження нової виборчої системи (пропорційної), застосованої у Великобританії на останніх європейських виборах
54. Див J Fitzmaurice, Le Pat lenient dans le systeme institutionnel de PUnion euiopeenne, m P Delwit, J M De Waele, P Magnette, A quoi sett le Pat lenient europeen, cit, pp 55 e ss
55. J Fitzmaurice, Le Patlement dans le systeme institutionnel, cit, p 59
56. На думку деяких спостерігачів, такі засідання могли б стати осередками, де різні федерації відбирали б своїх кандидатів на президентство в Комісії, коли надійде час запровадження виборчої

системи для цієї посади Див , між іншим, S Ніх, The Political System, cit, p І79 57 Див нижче

со

Можна вказати на декілька спільних тенденцій всередині різних національних парламентів Різні автори, наприклад, відзначають поширення превентивного контролю національних урядів з боку парламентів Крім того, різні парламенти намагаються поширити такий контроль також і на галузі, приналежні до другого та третього стовпів Нарешті, виникають спроби встановити справжню резервну структуру, на основі якої уряди мали б орієнтуватися щодо визначення позиції парламенту, перш ніж розпочинати переговори в ЄС Пор J Fitzmaurice, М Latek, Р Magnetic, Quel modele de controle parlementaire, in P Magnetic, E Remade, Le nouveau modele, cit, p 63